Сутички з поліцією у 1878 році під час прийняття на честь депутата парламенту Отто Гауснера

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

У 1878 році, після закінчення російсько-турецької війни та в результаті домовленостей на Берлінському конгресі, Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину. Великі європейські держави пішли на цей крок, щоб не допустити посилення впливу Росії на Балканах і створення там потужної проросійської держави.

Отто Гауснер

Отто Гауснер (Otto Hausner), депутат австрійського парламенту, що народився в Бродах, став широко відомим саме завдяки своїм промовам проти цієї окупації. Він підтримував слов'ян цього регіону на противагу германізаторській політиці Відня. Очевидно, йшлося не лише і не стільки про захист сербів та босняків, скільки про становище поляків у Галичині.

Не дивно, що в листопаді 1878 року Отто Гауснера зустрічали у Львові як героя, сміливого опозиціонера та захисника національних інтересів. 9 листопада 1878 року Рада міста розглядала пропозицію надати Отто Гауснеру звання почесного громадянина Львова. Більшість була однозначно "за" і рішення прийняли, проте коли дійшло до голосування, головуючий на засіданні склав свої повноваження. Очевидною причиною був страх перед владою, який, однак, маскували турботою про польських депутатів в парламенті та про майбутні переговори стосовно автономії краю.

Бенкет

У суботу 16 листопада в Міському касино на вулиці Академічній влаштували збори на більш ніж 200 гостей, який назвали "бенкетом". По суті ж це був хрестоматійний приклад "політичного бенкету", де під виглядом тостів і привітань виголошувалися промови та велася агітація.

Будинок Міського касино на початку ХХ ст.

 

Багато учасників, а це переважно були заможні люди, які цікавилися політикою, прибули з провінції. Столи були розміщені у формі підкови, так що її центр опинився на тому місці, де зазвичай ставлять трибуну. 

Розпочався захід о 21:00. Всього було п'ять "тостів", в яких говорили про любов до батьківщини, про відстоювання польських інтересів в умовах централізму, про підтримку польської справи іншими народами імперії. І звісно — "тост" самого Отто Гауснера, в якому він декілька десятків хвилин описував свою політичну позицію. 

Наскільки цей бенкет був бенкетом в звичному значенні цього слова, можна судити навіть по тому, що різні товариства слали учасникам заходу вітальні телеграми, сповнені патріотичної риторики.

Сутички з поліцією

На честь Отто Гауснера львівська молодь вирішила влаштувати смолоскипний похід, а таке досі робили хіба що на честь приїзду цісаря. Поліція заявку організаторів відхилила, але вони звернулися до намісника та до уряду з протестом. Цікавим було формулювання, яким поліція аргументувала заборону — опоненти Гауснера нібито могли теж вийти на вулиці, а тому міг би виникнути конфлікт. Організатори походу резонно запитували, в чому тоді сенс конституційних змін і законодавства про свободу зібрань, якщо їх не можна реалізувати, бо існують опоненти та загроза сутичок? З цього епізоду зрозуміло, наскільки різний темп сприйняття реформ був у суспільства та в державного апарату.

Напередодні походу в одній із львівських газет з'явилася телеграма, якою міністерство скасовувало заборону поліції. Це повідомлення підштовхнуло частину молоді не чекати на письмовий дозвіл поліції, а збиратися в похід.

Студенти зібралися на площі Святого Юра і рушили до міста, по дорозі запалюючи смолоскипи. З Міського саду на них напала поліція та поліцейські агенти в цивільному одязі. Тоді студенти розділилися на дві групи, обминаючи парк. В процесі до них почали приєднуватися випадкові перехожі.

Вулицями Оссолінських, Хоронщизни та Зиморовича учасники походу просочувалися на Академічну, на якій ще від сьомої вечора було повно поліції та агентів. В деяких газетах писали, що поліцейські агенти позначали білими мітками окремих перехожих, які пізніше особливо потерпіли від поліції. Загалом там уже зібралося кілька тисяч осіб, головно перед освітленим будинком касино.

О 21:00 похід з площі Святого Юра наблизився до Академічної. Кілька учасників "бенкету" спустилися вниз, щоб привітати молодь. Але першим, кого вони побачили, був комісар поліції із закривавленою шаблею в руці. Він якраз тікав в касино від натовпу, коли отримав палицею по голові і впав в брамі. Поліція нещадно розганяла демонстрантів, скидала їх до Полтви, стріляла і рубала палашами. Окремі поліціянти дісталися навіть площі Марійської, дійшло навіть до бійки поліції з офіцерами, які прогулювалися містом з дружинами.

Попри це, студенти таки змогли прокричати привітання Отто Гауснеру перед тим, як поліція відтіснила їх до готелю "Жорж". А гостей "бенкету" били на мостику через Полтву ще навіть опівночі, коли вони виходили з касина.

 

Протягом цього часу окремі члени Ради міста безрезультатно намагалися зустрітися із директором поліції. У відділку були присутні лише заступники, які безперервно приймали скарги побитих та поранених холодною зброєю громадян. Ще того ж дня десятьох затриманих передали до суду, де під будинком теж зібрався мітинг, але тут обійшлося без протистояння. До пів на другу ночі біля приміщення гауптвахти стояв відділ піхоти, але його так і не залучили. 

 

Опис події у виконанні урядового часопису "Gazeta Lwowska" був ідентичний за фактажем, однак кардинально протилежний за оцінками. Зрештою, так тривало протягом всього періоду автономії. За цією версією, "певні особи" підбурили молодь влаштувати смолоскипний похід на честь депутата Гауснера попри чітку заборону поліції. По дорозі мітингарі побили комісара поліції, який нагадував учасникам про цю заборону і таки переконав частину студентів розійтися.

Іншого комісара побили вже на Академічній, коли він, знову ж таки виключно словами, закликав молодь не порушувати закон. І лише тоді, коли в поліцію полетіли каміння і цегла, поліція застосувала силу. При цьому 4 поліцейські були поранені важко, а 8 легко. А з 18 затриманих демонстрантів 8 відпустили одразу, лише 10 передавши в руки суду.

Наслідки і трактування

Загалом важко оцінити як перебіг, так і громадську думку навколо події, оскільки більшість матеріалів в газетах, які стосувалися цієї теми, були просто вирізані цензурою.

В понеділок зібралося надзвичайне засідання Ради міста. Депутати засудили дії поліції, звернулися до Відня та прокуратури. А головне — просили якось чіткіше визначити, чим поліціянт має відрізнятися від цивільного, адже найбільше "відзначилися" під час сутичок поліцейські агенти в звичайному одязі.

Урядові і неурядові газети вишукували в нельвівській пресі приклади засудження чи схвалення дій поліції і подавали це як аргумент. Наприклад, Гауснера звинувачували в тому, що він використав молодь в політичній боротьбі, а міг би закликати до стриманості, якби пошкодував студентів. З цього розвивали думку про те, що погано "втягувати молодь в політику". Патріотичні польські газети писали, що найняті поліцією люмпени говорили "єврейським жаргоном", і що кожні 15 років у Польщі трапляється революція.

Приклад сутичок польської молоді з поліцією у 1878 році показує, як суспільство робило перші кроки в нових, ліберальніших умовах. Як поліція продовжувала діяти по-старому. Як політики за інерцією скликали "бенкет", а не віче чи мітинг (хоча законодавство це вже дозволяло). І як газети ставали рупором своїх середовищ.