Питання Львівського університету було частиною ширшого протистояння за статус мови, а отже елементом національної конкуренції між поляками та українцями. Студенти, як найбільш "прогресивна" та активна частина суспільства, були "на передовій" цієї боротьби. Зрештою, мова університету — це не лише про викладання, а й про міське середовище, за яке так само тривало жорстке протистояння.
Українські студенти брали в ньому участь як безпосередні і найбільш активні "борці" за українізацію Університету, а згодом — як найбільш мобілізована "група підтримки" заснування окремого українського університету у Львові. Польські, відповідно, були їхніми найактивнішими опонентами. Тому поки депутати парламенту вирішували питання у Відні, у Львові найпомітнішими процесами були акції студентів.
Ще з 1880-х років проблема вживання української мови була важливим фактором студентського життя. Наприклад, у 1886 році українці відмовилися брати участь у загальному студентському вічі в Університеті, оскільки оголошення про його проведення було надруковане лише однією, польською, мовою. Відповідно, компромісу "коштом приниження" не сталося.
Згадане віче мало стати відповіддю на політику Галицького намісництва. Адже 1886 року вийшло розпорядження намісника, згідно з яким студентські товариства повинні були повідомляти поліцію про всі заплановані заходи. Це, на короткий час, все ж посилило почуття солідарності студентів, попри національні і політичні відмінності. Так, у 1889 році в ратуші відбулося віче студентів всіх навчальних закладів і всіх національностей (йшлося про поляків, євреїв та русинів). Після зборів студенти навіть спробували влаштувати маніфестацію під будинком Намісництва, проте ще на підході до будівлі їх відтіснила поліція. Після 1889 року, крім національного поділу, студенти остаточно розділилися ще й на політичні групи: частина притримувалася соціалістичних ідей (за що їх зневажливо називали "космополітами"), інша частина перейшла на націоналістичні позиції.
Станом на 1909 рік, напередодні силового кривавого протистояння в стінах Університету, студентські рухи набули різноманітних форм. Їхньою головною метою було продемонструвати, що Львівський університет "є польським" чи "має бути українським".
Студентський страйк
Українські політики все частіше і наполегливіше заявляли про потребу заснування українського університету у Львові. Для цього, очевидно, потрібні були кошти. Тоді польські активісти вирішили і собі поставити питання про урядові дотації на освіту. Вони заявляли, що існуючий Університет перебуває в настільки жалюгідному стані, що потрібно було терміново будувати новий навчальний корпус, створити ще один ботанічний сад (для якого придбати землю), закупити обладнання, заснувати нові кафедри і так далі. Тобто мова йшла про нове будівництво і розширення для Львівського університету. Логічно, що в такій ситуації було вже не до побажань українців і не до відкриття ще одного закладу.
Задля того щоб "привернути увагу уряду до критичного стану Університету", польські студенти 24 травня 1909 року провели "загально академічне віче", на якому оголосили про страйк на три дні. Ініціативу студентів підтримала польська преса. На сторінках газет яскраво описували "руїни в центрі, які зганьбили б будь-яке місто Європи", аудиторії з "п'єцами і лампами, непристосовані для навчання". Особливо наголошували на тому, що інші нації, такі як німці або чехи, такої ганьби не стерпіли б. Тому вимоги українців стали ще одним фактором, щоб тиснути на польських представників у владі і вимагати урядових дотацій на будівництво нового університетського корпусу.
Бібліотека Університету в старому корпусі на вулиці Св. Миколая (сучасній Грушевського) незадовго до переїзду в нову окрему будівлю
У день початку страйку, 25 травня 1909 року, від 7:00 ранку біля Університету зібралися групки патріотичної молоді. Тих студентів, які йшли на заняття, вони "переконували приєднуватися до страйку". А о 10:00 представники страйкарів передали ректорові свої вимоги, і навчання офіційно припинилося. Цей день для початку страйку був обраний не випадково — в Університеті відбувалися наради представників уряду, намісництва і ректорату. Обговорювали можливість реконструкції існуючого приміщення на вулиці Святого Миколая. Під час цих нарад навчання не відбувалося, а під стінами Університету чергували ті самі групки польської молоді і пильнували, щоб ніхто не з'явився в аудиторіях.
Українські студенти, які не брали участі в "загально академічному вічі", організували ввечері 25 травня своє зібрання. На ньому вони засудили "примусовий страйк поляків". Тим більше, що головною проблемою вони вважали не приміщення Університету, а нездорові міжнаціональні стосунки в ньому. І взагалі, вимоги українських студентів залишалися незмінними — відкриття українських кафедр, а в згодом — заснування окремого університету. Зрозуміло, що відкриття нових польських кафедр вони не підтримували.
Після зборів українці звернулися до ректора Антонія Марса (Antoni Mars) зі скаргою на польських студентів, які змушують страйкувати тих, хто має бажання вчитися. Ректор, звісно, пообіцяв розібратися і якнайшвидше відновити навчання. Важко сказати, наскільки масовим було бажання страйкувати, як розподілилося це бажання за національними групами (серед поляків, євреїв та українців) і скільки студентів справді прагнули потрапити на навчання — тому що члени молодіжних польських організацій з самого ранку чергували під навчальним корпусом і "відганяли" бажаючих потрапити всередину.
Після закінчення страйку увага польської патріотичної громадськості зосередилася на справі перепоховання Юліуша Словацького на Вавелі в Кракові. Кардинал Ян Пузина якраз виступив проти цього перепоховання, і студентські товариства у Львові вважали своїм обов'язком заманіфестувати протест проти цього вчинку.
Віча, наради, конгреси
14 червня 1909 року відбулося віче польської молоді, на якому вчергове проявився конфлікт між націоналістами і соціалістами. Націоналістів відкрито звинуватили в тому, що вони інструменталізують проблему Університету для досягнення своїх політичних цілей. Після віча студенти-соціалісти пройшли ходою від Університету до пам'ятника Адаму Міцкевичу, де провели свій окремий мітинг за збільшення урядових дотацій і покращення матеріального стану навчального закладу.
Вже у 1909 року Комітет української молоді вищих шкіл Австрії і Росії організував З'їзд української поступової (прогресивної) молоді. З'їзд відкрили 11 липня 1909 року в приміщенні єврейського об'єднання "Яд Харузім", тут же ввечері провели "комерс" — студентську вечірку.
На з'їзд приїхали представники студентської молоді з Відня, Ґрацу, Праги, Кракова, Петербурга, Одеси, Томська, Києва, Москви, Харкова. Брали участь депутати парламенту професор Олександр Колесса, професор Станіслав Дністрянський, Кирило Трильовський. Були представники головних, окрім русофілів (власне в цьому і ймовірна причина того, що конгрес не пройшов у Народному домі), українських політичних течій: народовців, радикалів та соціал-демократів. Наради тривали протягом 12-14 липня, говорили про організацію української молоді, про український університет у Львові, про суспільну активність українських студентів, мову і тому подібне.
13 липня в Університеті відбулося установче зібрання Товариства студенток. Польські націоналістки, під впливом патріотичної організації "Академічна читальня", і тут намагалися проводити "велику політику", звинувативши організаторок у "недостатньому патріотизмі". Зокрема, агітували боротися з "бацилою космополітизму" і захищати "польськість", а наприкінці спробували взагалі зірвати збори. При цьому Товариство студенток Університету і так позиціонувалося як польське, польською була і мова організації. Зрештою, звинувачення в "космополітизмі" відкинули, а товариство таки заснували.
* * *
Студенти Львівського університету на початку ХХ століття, зокрема у 1909 році, брали участь в українсько-польському протистоянні. Назагал, йшлося про статус української та польської мови як частини "національного розвитку народів", коли становище мови, її престиж та сфера вжитку означали і відповідне ставлення до її носіїв. Власне боротьба за "польськість Університету", як і вимоги заснувати "український університет" були частиною цього конфлікту.
У ньому необхідно було продемонструвати важливість своїх вимог (для цього і було оголошено, наприклад, студентський страйк), а також — активну діяльність. Звідси — збори, конгреси, наради та віча, які часто відбувалися у 1909 році.
