Після несподіваної смерті чинного бургомістра і популярного політика міська влада організувала церемонію прощання, яку в тогочасній польській пресі охарактеризували як "загальноміську маніфестацію". Вона відбулася 16 квітня 1907 року.
Міхал Міхальський з церемоніальним ланцюгом президента Львова
Міхал Міхальський (Michał Michalski) походив із неаристократичної львівської родини. Після закінчення школи працював у кузні. Брав участь в польському Січневому повстанні 1863 року. Після повернення до Львова зайнявся власною справою і за деякий час став власником фабрики з виробництва карет. Громадянство Львова отримав лише в 1878 році, а вже у 1880-му, у віці 27 років, був обраний до Ради міста. Крім того що працював другим віцепрезидентом (1889-1895), віцепрезидентом (1895-1905), а згодом і президентом Львова (з 1905 року), активно займався і громадською діяльністю. Був членом "Сокола", президентом Стрілецького товариства, входив до Торгово-промислової палати Львова, керівних органів Фонду графа Скарбека, Промислового музею та багатьох інших організацій. З 1889 року був ще й послом до Галицького сейму. Його активна політична та громадська діяльність припала на період, коли Львів перетворювався на "столицю польського руху". Відповідно, сам Міхал Міхальський був політиком національного масштабу.
Крім того, в кінці ХІХ століття відбувалася демократизація всього політичного класу Австро-Угорщини, коли неаристократи почали обіймати високі посади навіть в уряді. Президент Львова Міхал Міхальський був втіленням цих змін, уособленням нового типу політика. Людина "з народу", який "зробив себе сам" і був представником "простих громадян" міста.
Ймовірно, ці фактори, а також те, що ховали саме чинного президента міста, перетворили церемонію його похорону на загальноміську маніфестацію. В попередні роки такий масштаб міг супроводжувати хіба поховання якогось визначного церковного ієрарха.
Після смерті Президента
Через сім годин після несподіваної смерті президента міста Міхала Міхальського, в суботу 13 квітня, о 18:00, відбулося спеціальне засідання присутніх у Львові членів Ради міста. Зала засідань була відповідно оформлена: робочий стіл покійника застелений чорною скатертиною, на ньому розмістили церемоніальний золотий ланцюг бургомістра. Галереї зали були відкриті для публіки.
Зала засідань ратуші (1902)
Рада ухвалила провести похорон і облаштувати могилу коштом міста, на будинках вивісити жалобні стрічки, скоротити навчання в школах і скасувати театральні вистави. За маршрутом жалобної процесії в день поховання (від ратуші через площу перед Латинською катедрою, площі Марійську, Галицьку, Бернардинську і вулицю Пекарську на Личаківський цвинтар) мали світитися вуличні ліхтарі, завішані чорною тканиною. Крім того, доручили віцепрезиденту міста Тадеушу Рутовському (Tadeusz Rutowski) виголосити промову над гробом небіжчика. Окремих членів Ради делегували висловити співчуття вдові. Його дружина, Міхаліна з дому Крикевич (Michalina z Krykiewiczów), як і її чоловік, багато уваги приділяла благодійності. В планах було і заснування іменного благодійного фонду.
-
- Michalina Michalska
-
- Tadeusz Rutowski, the vice president of Lviv and likely successor of Michalski
Організаційний комітет, який очолив Тадеуш Рутовський, вирішив залучити до церемонії поховання учнів шкіл (від IV класу і старших), а в самих школах у понеділок відправити панахиди. Було складено список усіх інституцій, товариств та організацій, які за визначеним порядком мали сформувати колону для руху від ратуші до Личаківського цвинтаря. А також перелік тих, хто виступатиме із промовами над домовиною. Оголошення про похорон, призначений на вівторок 16 квітня о 15:00, вирішили розклеїти по всьому Львову.
Аналогічно і численні львівські товариства, членом багатьох із яких був Міхал Міхальський, вирішили долучитися до церемонії прощання та вшанувати пам'ять про нього. Наприклад, Стрілецьке товариство, крім участі в похороні у повному складі, вирішило скасувати всі свої заходи протягом наступних трьох тижнів, а на території Стрільниці встановити його погруддя. Товариство вчителів ухвалило створити стипендіальний фонд для навчання львівських сиріт.
Від 14 до 16 квітня тіло в чорній домовині виставили для прощання у великій залі ратуші, яку, крім хреста, квітів і свічок, прикрашала копія ікони Матері Божої Ченстоховської — однієї з головних польських святинь.
Міхал Міхальський у домовині. Ззаду - копія ікони Матері Божої Ченстоховської
Бажаючих віддати останню шану померлому було так багато, що ледве вдавалося втримувати порядок. Тому згодом встановили певні години, коли можна було зайти в приміщення.
Похорон
У вівторок 16 квітня 1907 року о 12:00 усі майстерні і цехи припинили роботу, щоб робітники та ремісники Львова мали змогу попрощатися з тілом президента міста. О 14:00 закрилися крамниці. Раніше ніж зазвичай зачинилися офіси та державні установи. Від ратуші до брами цвинтаря десятки тисяч львів'ян зібралися, аби провести Міхала Міхальського в останню дорогу. Вежу ратуші прикрашали жалобні прапори.
О 15:00 в ратуші почалося жалобне богослужіння, яке провели священики греко-католицького, римо-католицького та вірмено-католицького обрядів (а саме мітрат Греко-католицької церкви Андрій Білецький, архієпископи вірменський Йосиф Теодорович і латинський Юзеф Більчевський). Після чого, під супровід 24-ох ударів ратушевих дзвонів, тіло "першого громадянина" винесли до катафалку.
Під ратушею об'єднаний хор "Лютні" та "Еха" виконав жалобний спів. Зі сцени, обшитої сукном у жалобних кольорах та кольорах міста, промовляв віцепрезидент міста Тадеуш Рутовський. Після закінчення промови за допомогою спеціальних свистків передали сигнал на початок колони, і процесія рушила.
Проблема полягала в тому, що потрібно було дуже багато місця, щоб вишикувати в запланованому порядку всі товариства, організації і установи, які брали участь в похороні. За їх переліком можна сформувати уявлення про соціальну структуру Львова початку ХХ століття. Були тут професійні та патріотичні організації, корпорації, депутати і чиновники, духовенство.
Очолювали похід пожежники і військові ветерани з оркестром. Далі йшли діти (школярі та вихованці сиротинців). Окремо — працівники фабрики Міхала Міхальського. Були гімназисти, представники Політехніки та Оссолінеуму. Дім убогих, Заклад сиріт, Заклад глухонімих, Заклад святої Гелени, Заклад єврейських сиріт, Заклад ім. Станіслава Костки. Члени "Сокола", при чому частина — на конях. А також Товариство ім. Кілінського (з білими і червоними стрічками), Єдність, Зірка, Скала, Згода, Товариство ім. Костюшка, Яд Харузім, Товариство єврейських купців, євангелісти, Товариства шевців, помічників-канцеляристів, вчителів, ремісників. Були представники корпорацій (деякі зі штандартами, більшість із вінками): ковалів і стельмахів, різників і миловарів, будівельників, артистів театру, журналістів, адвокатів, нотаріусів та багато інших. Серед них виділялися Товариство учасників повстання 1863 року та Стрілецьке товариство. Серед духовенства були рабини, багато римо-католицьких монахів, небагато греко-католицького духовенства.
По центру колони, ближче до вдови і катафалка, йшли члени магістрату, посли до Ради міста і Сейму, делегації з різних міст різних Галичини, члени Крайового виділу на чолі з маршалком Сейму Станіславом Бадені, працівники намісництва і сам намісник граф Анджей Потоцький.
Таку масовість неможливо пояснити лише тим, що ховали чинного бургомістра. Ймовірно, далося взнаки зростання ролі місцевого самоврядування (розвиток шкільництва, опіка над потребуючими тощо) а також сама постать президента Міхала Міхальського як патріота і національного політика.
Посередині цієї маси (яка розтягнулася від площі Ринок до вулиці Пекарської) рухалися два катафалки, запряжені кіньми. Катафалк президента міста був запряжений трьома парами коней. На іншому везли вінки від намісника, від маршалка, від Ради міста Кракова, від родини та друзів, а також від львівського магістрату (оформлений "в кольорах міста").
По дорозі процесія здійснила дві заплановані зупинки. Біля пам'ятника Адаму Міцкевичу, де "Академічний хор" виконав жалобну пісню, та на Бернардинській площі. Тут міський оркестр виконав одну з композицій Шопена. За порядком в цей час стежила поліція, пожежники та місцева митна служба.
Від брами Личаківського цвинтаря до місця поховання труну несли на руках члени Стрілецького товариства та працівники магістрату. Обряд поховання провели спільно греко- і римо-католицькі священики. Після чого пролунали заплановані промови.
Вінки на могилі Міхала Міхальського
Другий віцепрезидент міста Львова Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchciński) говорив, від імені "всіх міщан і членів Стрілецького товариства", про працю покійного на благо "Вітчизни і міста". Представник Товариства ветеранів повстання 1863 року говорив про "польського солдата" Міхала Міхальського. Інші промови — священика, представника магістрату, торгової палати і палати ремісників — були більш політично поміркованими. Така тематика виразно свідчить про зміщення акцентів з локального чи імперського в бік національного та соціального.
Церемонія закінчилася близько шостої вечора.
Трактування
Тексти польської преси про президента міста Міхала Міхальського, які публікувалися в ці дні, демонструють зміни в національній та соціальній політиці у Львові початку ХХ століття. А також про зростаючу роль (в тому числі символічну) місцевого самоврядування.
Покійний бургомістр, йшлося в газетах, "стояв на чолі потужної міщанської партії". Прийшов у політику в 1880 році, коли вибори до Ради міста Львова повністю змінили місцевий політичний пейзаж. Тоді перемогу здобула група "Єднання і згода" римо-католицького священика Станіслава Стояловського, до якої входив і 27-річний Міхал Міхальський. А з колишніх депутатів переобрали лише вісьмох.
Самий його життєпис, викладений в пресі, свідчив про де-аристократизацію політики. Демократ і ліберал, хоч і шляхетського походження, не цурався роботи в кузні і не вважав, що будь яка, навіть важка, але чесна праця може когось зганьбити. Учасник революції 1863 року, підприємець, що став керівником міста не за правом народження, а завдяки особистим якостям. І долучився до перетворення Львова на "правдиву столицю".
Утім, ціль діяльності цього не-аристократа на чолі міста все одно зводилась до національного питання. Зрештою, промова першого віце-президента Тадеуша Рутовського містила такий фрагмент: він "ціле життя поклав на те, щоб виправити помилки минулого, щоб повернути Львів Польщі". А його праця увінчалася "відродженням міщанства для служби народу".
Окремо варто відзначити місце українців в цій ситуації. По-перше, вони не були представлені на похороні ані чисельно, ані на найвищому рівні (в тому числі духовенство). І навіть некрологи та замітки в українській пресі ілюструють зростаюче українсько-польське протистояння. Якщо в русофільській газеті "Галичанинъ" принаймні написали, що помер видатний політик, який не був ворогом русинів і руської церкви, а в християнсько-суспільному "Руслані" згадали кілька дат з його життя, то народовецьке "Діло" взагалі розмістило повідомлення про смерть Міхала Міхальського в "дрібних відомостях".
