50-ліття скасування панщини (1898)

Ювілей "звільнення селянства", який провели у  столиці коронного краю, був підтвердженням статусу Львова як місця, де твориться публічна політика, і як міста-символа, за який змагаються національні проєкти. Масовість "руського заходу", як завжди, мали забезпечити селяни з провінції. А роль Греко-католицької церкви, як це часто бувало, полягала в тому числі в організації відзначення.

 

Скасування панщини було ідеальним приводом для руської національної маніфестації. Загалом вважалося, що русини, "нація хлопів і попів", жодним чином не постраждали від австрійської політики. Відень покращив становище і еліти — греко-католицького духовенства, і селян. Тоді як в польському суспільстві могли бути і негативні трактування, зважаючи на роль аристократії в національному русі, а також на історію невдалих повстань і "галицької різанини" 1846 року.

Станом на 1898 рік про політичний компроміс русинів з поляками уже не йшлося, політика "Нової ери" закінчилася, а підтримка прозахідного митрополита Сильвестра Сембратовича в середовищі українських активістів зменшилася. Відповідно, урочистості з нагоду ювілею паралельно організовували церква та світські політики.

Останні, не маючи якихось особливих сентиментів до придушеного урядовими військами повстання 1 листопада 1848 року (цю річницю у Львові періодично відзначали як жалобну), вирішили організувати у Львові свято "звільнення цісарем руського селянства від польських панів". У той час як влада у Львові готувалася до відзначення 50-річчя правління цісаря Франца Йосифа.

 

Організація та підготовка

Греко-католицька церква щороку в травні традиційно проводила заходи, присвячені ліквідації панщини. Відправляли богослужіння на честь цісаря Фердинанда І, який скасував панщину, а в греко-католицькій семінарії у Львові семінаристи організовували концерт.

До 50-ліття події греко-католицькі єпископи підготували спільний пастирський лист. У ньому вони рекомендували провести 15 травня 1898 року урочисті відправи в церквах краю, замість звичних проповідей зачитати спеціальні пастирські листи, а також пройти з процесіями від церков до пам'ятних хрестів про знесення панщини. Також було заплановано зібрати кошти на благодійні цілі, при чому поєднати це і з вшануванням 50-літнього ювілею правління цісаря Франца Йосифа, який, як відомо, заохочував благодійність, особливо з нагоди державних свят.

Руські політики тим часом зайнялися організацією святкування через Крайовий руський виборчий комітет, який на той час об'єднував народовців і русофілів. Створений ними в травні 1897 року ювілейний комітет не зміг заручитися підтримкою церкви, оскільки поєднати в одній структурі русофілів і митрополита Сильвестра Сембратовича було нереально. І хоча обидві групи організаторів періодично перетиналися і навіть проводили спільні наради, вийшло дві окремі акції, присвячені одній і тій самій події: світська і церковна.

Перебіг події

15 травня в греко-католицьких церквах відбулися заплановані урочисті відправи. Богослужіння в соборі Святого Юра відвідав маршалок Сейму граф Станіслав Бадені (Stanisław Badeni), на площі перед храмом, як зазвичай в подібних випадках, зібралося багато селян із довколишніх сіл. Кошти, які збирали з цієї нагоди в усіх парафіях, мали бути спрямовані на викуп заставлених селянських земельних наділів, на побудову церков у бідних громадах, а також на заснування української ремісничої бурси у Львові. Зі собору Святого Юра та Успенської церкви після відправ вирушили святкові процесії. 

Світська програма 19 травня була більш насиченою. Крім богослужіння і збору коштів на відкриття бурси у Львові, додатково організували "всенародне віче" на Високому Замку і концерт в Народному Домі.

Ранкове урочисте богослужіння (на яке зібралося кілька тисяч осіб, серед яких багато селян із провінції) провели не в соборі Святого Юра, а в Успенській церкві. Це було звичним явищем, коли церковна ієрархія відмежовувалась від участі в заходах. Парох церкви — русофіл Теофіл Павликів, який був учасником подій 1848 року — відправив панахиду за цісарем Фердинандом І і "всіма, хто доклався до скасування панщини".  Після цього інший священик — Данило Танячкевич виголосив промову про історичне значення звільнення селянства.

Від Успенської церкви учасники рушили на Високий Замок, аби провести там віче (фактично мітинг). За свідченням урядового часопису "Gazeta Lwowska", на ньому зібралося близько 3 тисяч осіб. При цьому відзначалося, що серед них було багато жінок. Ймовірно, у цьому випадку йдеться не про емансипацію, а про те, що до Львова на таку атракцію селяни приїхали сім'ями. Серед учасників в пресі окремо згадували діячів народовецького та русофільського рухів Юліана Романчука, Теофіла Окуневського, Михайла Короля, Йосипа Гурика та інших. Говорили про позитивну роль в історії цісаря Фердинанда та намісника Франца Стадіона, а також "руських патріотів 48 року", зокрема митрополита Яхимовича та єпископа Куземського, про тяглість сучасного політикуму від Руської Ради 1848 року, про лояльність до Австрії та рівноправність серед інших народів імперії. А також про вибори, адже організацією свята займався виборчий комітет.

Все відбувалося без ексцесів, допоки слово не взяв студент-русофіл Юліан Сьокало. Вже на етапі підготовки до ювілею щодойого персони були жваві суперечки в студентському середовищі. Українофільські організації різко виступали проти надання йому слова як представнику "українсько-руського студентства", адже сам себе Юліан Сьокало вважав "русским". Члени цих організацій ("Академічної громади" та "Основи"), тим не менше, були присутніми на мітингу як звичайні учасники. В той час, коли Сьокало студент почав говорити від імені "академічної молоді", в натовпі залунали крики і "почалося замішання". Тоді "академіка кілька разів вдарили киями" (що свідчить про підготовку опонентів), і врешті комісар поліції припинив віче.

Після несподіваного закінчення мітингу частина учасників, співаючи гімн русинів 1848 року "Мир вам, браття", вирушили до міста вулицями Театинською, Чарнецького, Руською, через площу Ринок і вулицю Краківську до нещодавно відкритої Преображенської церкви, де "оваціями" засвідчила повагу священнику та одному з провідних народовців  Данилу Танячкевичу. 

Концерт товариства "Боян" у Народному Домі о 17:00 був дещо зіпсований, оскільки частина членів хору була активно задіяна на Високому Замку і не змогла співати.

Наслідки події

Цей ювілей — підтвердження того, що українські політики вважали Львів місцем, де робиться політика. Дарма, що в самому місті, серед його мешканців, переважно поляків та євреїв, в українських політиків було мало потенційних виборців. Важливішим був символічний статус Львова як "столиці руського краю". Тому звільнення руського селянства за масовою участю того ж селянства вирішили саме в місті. 

Річниця скасування панщини була доброю нагодою засвідчити свою "присутність" у Львові. При чому не лише як завжди — в церкві і Народному Домі, а й через урочисту процесію містом і мітинг на Високому Замку, на які прибуло багато селян із провінції. Однак непорозуміння світської еліти з греко-католицькими ієрархами, а також конфліктний вихід на політичну сцену студентської молоді знівелювали ефект масовості. В результаті подія сприймалася не як національна маніфестація, а як приклад непорозумінь між політичними групами.

Тим не менше, культ скасування панщини, вже розвинений на той час, ще сильніше закріпився в національній українській міфології.