У 1909 році у Львові святкували 40-річчя діяльності пожежного товариства "Сокіл". Ювілей цього товариства у Львові був можливістю продемонструвати успіхи в управлінні містом. Показати, що польське суспільство здатне до ефективної самоорганізації. А також був нагодою "пограти м'язами", адже захід мав яскравий парамілітарний характер.
Річниця організації, заснованої уже в австрійський період — це зразок "політики присутності" нового типу. Тут проглядається ідеологія "турботи про місто". Так як "громадянська варта" ніби заміняла військових під час візитів цісаря, так добровольці-"соколи" були альтернативою звичайним пожежникам. Це інший тип історичної пам'яті, коли не йшлося про якісь релікти з часів Речі Посполитої, а про наглядні приклади пам'яті одного-двох поколінь.
Питання пожежної охорони в австрійському Львові гостро постало ще в середині ХІХ століття після бомбардування міста австрійськими військами в 1848 році. З 60-тих років, після прийняття конституції, добровольчі пожежні дружини сформувалися в багатьох містах і селах. До цієї справи активно долучилися патріотичні організації: польський "Сокіл" та українські "Сокіл" і "Січ". У Львові з 1869 року почала діяти пожежна дружина польського "Сокола" (спортивне товариство "Сокіл" заснували на два роки раніше), у 1875 році було засновано Добровольче пожежне крайове товариство.
Зрозуміло, що в такій ситуації мова не йшла просто про гасіння пожеж — добровольці були прикладом справжнього патріотизму і часто брали участь в різних національних маніфестаціях. Загалом, участь в таких пожежних товариствах була звичною справою для членів парамілітарних структур і робила їхню діяльність не лише симпатичною з точки зору патріотичного обивателя, але й суспільно корисною.
Перебіг події
Урочистості проводилися на Зелені Свята, коли традиційно влаштовували детронізацію старого "куркового короля" та починали змагання для вибору нового. В перший день Зелених Свят, 30 травня 1909 року, як і щороку, члени Стрілецького товариства збиралися в Ратуші, марширували до помешкання "куркового короля", відправляли урочисту месу у францисканському монастирі і розпочинали святкові змагання на вулиці Курковій.
Того ж дня члени пожежного товариства "Сокіл" та гості свята о 8:00 ранку зібралися на подвір'ї пожежної частини на площі Стрілецькій, звідки вирушили на богослужіння до кармелітського монастиря. Після відправи — урочистий похід до пам'ятника Міцкевичу, а далі — до будинку Сокола-Матері на вулиці Зіморовича 8 (тепер вул. Дудаєва). Тут об 11:00 годині розпочалася урочиста академія з традиційними врученнями відзнак (пам'ятних нагород за 35, 30 і 25 років служби), музичною програмою хору товариства "Ехо", промовами тощо.
О 16:00 пообіді розпочалися фестини на повиставковій площі в Стрийському парку. Там, крім звичайних розваг, гостям рекомендували оглянути Рацлавіцьку панораму та виставку товарів релігійного вжитку (яка власне тривала у Павільйоні мистецтв). З фінансової точки зору, як йшлося в пресі, фестини "пройшли чудово".
Наступного дня, в понеділок 31 травня, о 9:30 ранку пожежники демонстрували вправи на подвір'ї частини. З 11:00 гості могли оглянути обладнання та устаткування для боротьби з вогнем. Після цього відбувся спільний обід в будинку Стрільниці і закриття свята.
Звично вже для таких випадків видрукували спеціальну брошуру про історію пожежної охорони у Львові. Її пропонували купити за спеціальною ціною учасникам святкування. Так само традиційно збиралися люди для засвідчення масовості заходу — членів "Сокола" зобов'язали прибути до школи Святого Антонія заздалегідь, щоб колективно приєднатися до урочистостей.
Трактування, ідеологія
Публікації в патріотичній пресі, як і зазвичай, були сповнені пафосу. При чому, так виглядає, кількість років "історії", давнина вшановуваного товариства не мала вирішального значення. Що 550 років цеху шевців, що 40 років пожежного товариства — йшлося про "славну польську історію".
Так само і представництво на ювілеї було традиційним: багато членів "Сокола", товариства "Скала" і "Ґвязда", представники Ради міста, а також учасники повстання 1863 року.
Юзеф Нойман
Цікавіше було із власне "пожежною" частиною ідеології. Віцепрезидент Львова Юзеф Нойманн (Józef Neumann) говорив про те, що пожежні дружини заслуговують на повагу не лише як міські, а передусім як національні організації. І що такі структури мають бути в цілому краї, бо "колись настане час, коли Вітчизна їх потребуватиме". Інші промовці, як і автори газетних статей, теж довго не затримувалися на темі гасіння, а одразу переходили до відродження Батьківщини, обов'язки громадянина перед нацією і тому подібне. Важливими завданнями добровольців-пожежників вважалася участь в національних маніфестаціях у своїй формі (адже сама наявність людей в мундирах на мітингу вже значила багато), готовність захищати землю від ворогів та агітація в середовищі робітників і селян.
В урядовому часописі "Gazeta Lwowska" обмежилися загальним описом події, українська преса ювілей проігнорувала.
Відзначення 40-ліття пожежного "Сокола" було схожим на інший ювілей — 25-ліття Добровольчого крайового пожежного товариства, яке відзначали у 1900 році. З тією лише відмінністю, що захід 1900 року анонсувався як "крайовий" (тобто передбачав відчутну участь українців), а фактично відбувся як польський національний. Тоді як у 1909 році таких непорозумінь не було, адже святкували річницю саме польського товариства.
Пожежне товариство "Сокіл" та відзначення його ювілею — класичний приклад польського "національного будівництва" часів автономії. Коли, користуючись більшою свободою, аніж на території Росії чи Німеччини, поляки мали змогу розвивати власні парамілітарні структури. Це зразок історичної пам'яті, зверненої не на події давнього минулого (як от заснування Стрілецького товариства чи цеху шевців), а на актуальну історію життя в умовах іноземного панування.
