img

550-літній ювілей цеху шевців (травень 1907)

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

У травні 1907 року у Львові відзначали 550 років від часу заснування шевського цеху. Фактично будь-який ювілей, "старший" за період перебування Галичини під владою Габсбурґів, є прикладом використання історії в національній політиці: коли якийсь релікт з часів, наприклад, Речі Посполитої трактувався як цінна спадщина попередніх поколінь та як приклад для наслідування. В таких речах ніби "відроджували Польщу", на позір залишаючись одночасно і лояльною частиною імперії Габсбургів. Cлід пам'ятати, що коли в час автономії йшлося про "цех", то це поняття було далеке від свого первісного домодерного значення. Наприкінці ХІХ й початку ХХ століття цехи у Львові — це радше професійні клуби, виразник інтересів певної групи, патріотичні товариства, які продовжували використовувати назву "цех". 

Додаткового патріотизму цехам на зламі ХІХ й ХХ століть додавали тодішні економічні стосунки. Цехи завжди виступали за сприяння місцевим підприємцям, за те саме виступала і Рада міста, яка значною мірою з цих підприємців складалася. Таким чином патріотизм, базований на ідеалізації "давньої Речі Посполитої", вдало поєднувався із прагматичним патріотизмом бізнесу.

Перебіг події

У неділю, 12 травня 1907 року, о 9:00 ранку з подвір'я ратуші вирушив похід до Латинської катедри. За капелою "Гармонія" ішли власне "шевці", представники інших цехів та корпорацій, тобто членів добровільних товариств, що об'єднували представників різних професій та бізнесу. А також "делегати з провінції", які прибули на завтрашнє віче. Богослужіння тут відправляв не сам архієпископ Юзеф Більчевський (Józef Bilczewski), однак він мав промову перед посвяченням штандарту цеху.

Власне посвячення цехового штандарту і ритуал "забивання цвяха" були головною атракцією свята (цей ритуал і зараз практикується в Польщі). Перший цвях у древко забив архієпископ Більчевський, далі це зробили президент Львова Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchciński), члени Ради міста, представники намісництва, патріотичних товариств, організацій, редактори часописів та інші. Загалом преса писала про "багато золотих і срібних цвяхів, забитих в древко".

 

Сам штандарт цеху шевців виглядав так: з одного боку було зображення Ченстоховської Матері Божої, з іншого — святих Криспіана та Криспіаніна, католицьких покровителів шевців. Зі штандарту звисали смужки "в національних польських і руських кольорах". Адже цех шевців — це такий виняток з правил, коли історично всередині самого цеху склався паритет між поляками і русинами  (зазвичай до цехів Львова приймали майстрів римо-католицького віровизнання). Хоча ікона Ченстоховської Богородиці все одно чітко демонструвала, за ким першість. Як і те, що зі всіх промовців протягом святкування лише один послуговувався українською мовою — хоча це вважалося підтвердженням толерантності цеху шевців зокрема і "старих порядків" взагалі.

З Латинської катедри, під музичний супровід, учасники понесли штандарт до ратуші, щоб урочисто вручити президенту міста. Президент Цюхцінський звично говорив про патріотизм та інтереси краю (тут, до речі, був і суто економічний інтерес, адже йшлося про конкуренцію та ринки збуту), шевці дякували Раді міста за організацію свята, хор виконав спеціальну кантату (що теж уже стало традицією — складати кантати до різних заходів). Ввечері відбувся бенкет в залі товариства ремісників "Gwiazda".

Наступного дня, у понеділок 13 травня, відбулося віче шевців міста Львова "та провінції". Було близько ста учасників, які обговорювали питання професійної освіти, страхування, пенсійного забезпечення та постачання товарів для армії. А оскільки збори відбувалися напередодні виборів, то послухали і виступи кандидатів у депутати Державної ради. Виступив також президент Львова, зачитували вітальні телеграми.

Трактування та символи

Порівняно із Днем Святої Анни, який був чистою політикою пам'яті, цей ювілей містив і прагматичніше наповнення — віче, обговорення, передвиборчу агітацію. Крім твердження про "550 років у житті польського міщанства", яке тиражувала польська патріотична преса, в польській демократичній пресі та в українському "Ділі" (яке власне ювілей і всю пов'язану з ним ідеологію воліло "не помічати") піднімалися питання становища простих робітників, організації профспілки, державних замовлень, навчання і так далі.

Так чи інакше, головна мета ювілею — пов'язати існуючі організації із структурами Речі Посполитої — була досягнута. Для Ради міста, коли вона організовувала подібні ювілеї, було важливо засвідчити, що історія бере початок не від приєднання Львова до Австрії. Цех шевців в цьому плані ілюстрував "славне минуле львівського міщанства". Більше того, віче і наради, які провели з нагоди ювілею, демонстрували успіхи місцевого самоврядування тут і тепер. Тобто у цьому випадку використовувалася як "доавстрійська" історія, так і приклади "життєвої сили народу" в умовах іноземного панування.

Приклад цеху шевців демонструє, яким чином термін "цех" і вся багатовікова історія, яка з цим терміном пов'язана, використовувався в політиці на початку ХХ століття. Якщо взяти до уваги відсутність "цехів" в первісному значенні цього слова, цехи періоду автономії були товариствами, що об'єднували представників певної професії. Право говорити від імені цієї спільноти не було законодавчо визначеним, а приналежність до цієї спільноти, як в домодерні часи, не була обов'язковою.

Відповідно, важливими ставали символи та ідеологія. Цехи виводили свою історію з часів незалежності Речі Посполитої, і ніби звідти декларували "збереження" всіх тих чеснот, які були притаманні "міщанам королівського міста Львова". Насамперед — вірність Вітчизні — що відповідно до ситуації могло включати в себе і Австрію, і Галичину, і Польщу.

Набір символів та ритуалів робив так звані цехи важливими суб'єктами, тобто дозволяв впевненіше говорити від імені "професії". Але не дуже відрізняв на фоні інших товариств за інтересами, адже ритуали були приблизно однаковими для всіх. Серед таких ритуалів — освячення прапорів, богослужіння, віча. При чому, в присутності тих самих місцевих політиків, духовенства, колег з інших організацій, молоді. Та й ідеологічне наповнення: католицизм і патріотизм, теж було ідентичним.