Перше травня як День солідарності робітників у Львові розпочали відзначати синхронно з містами Західної Європи та Америки — з 1890 року. Цю дату визначив конгрес ІІ Інтернаціоналу в пам'ять про масові протести робітників за 8-годинний робочий день, які відбулись 1886 року у США.  До цього часу у Львові, як і в багатьох частинах континенту, у цей день відзначали язичницьке свято "повернення весни". Військова капела на вулицях львівського середмістя проводила так звану "побудку", яку власне присвячували "першому дню травня". З 1890 року акценти змінилися. 

Місцева специфіка полягала в тому, що Львів не був промисловим центром з великою кількістю пролетаріату. Зате він був важливим осередком для трьох народів: польського, єврейського та українського. Для поляків та українців він був ще й важливим символом, навколо якого вибудовувалися національні проєкти. Тому національне питання у Львові ніколи не поступалося соціальному за важливістю чи актуальністю.

Наприклад, 1 травня 1905 року польські робітники не стільки виборювали власні права, скільки засвідчували солідарність з поляками Королівства Польського, жертвами російських репресій. Давалася взнаки і близькість іншого важливого свята — конституції 3 травня. Це так само відсувало соціальне і робітниче на другий план, актуалізуючи натомість ідеї незалежної Польщі.

Перше травня 1890 року: започаткування традиції

Напередодні австрійська влада офіційно затвердила вихідний і дозволила проводити маніфестації. Однак на практиці робітникам треба було погоджувати свою відсутність на роботі з працедавцями. Інакше це вважалося порушенням договору про працю.

Крім того, вже у 1890 році, паралельно з ідеєю єдиного робітничого свята,  з'явилася ідея перенести його святкування у Львові на 3 травня — день конституції. Відразу в середовищі польських активістів виник поділ на "патріотів" та "інтернаціоналістів", які по-різному бачили роль робітників в майбутній "боротьбі". Прихильники святкування 3 травня звинувачували "інтернаціоналістів" в тому, що вони "сіють зерна незгоди" і розколюють патріотичну спільноту.

Очікування від першого першотравневого мітингу у 1890 році були нетривіальні. Ходили чутки про майбутні погроми та грабунки, власники магазинів на всякий випадок вирішили в цей день не працювати, військовий гарнізон був підготований до розгону демонстрантів. Однак реальність виявилася буденнішою. Рада міста дозволила робітникам провести демонстрацію на подвір'ї ратуші. Участь у ній взяли не лише "радикальні елементи", але й товариства, які зазвичай брали участь в патріотичних маніфестаціях (такі як Товариство польських робітників і промисловців  "Gwiazda").

Львівська ратуша на початку ХХ ст.

Відтоді робітники під ратушею нерідко закінчували свої зібрання вигуками "Хай живе!" (Niech żyje!) на адресу президентів міста Львова — за дозволи проводити мітинги на подвір'ї. Іронія полягає в тому, що Рада міста за своїм складом — це переважно промисловці і підприємці, власники фабрик та майстерень. Тобто, по ідеї, класові вороги тих, кому вони дозволяли маніфестувати 1 травня в стінах міської ради.

Нічого революційного: перебіг відзначень Першого травня

З часом, коли настрої серед робітників стали фактором, який впливав на вибори, свято стало респектабельнішим і численнішим. Учасники вже не вміщалися в подвір'ї ратуші, тому вибирали інші локації. Свої вечірні "забави" робітники перенесли на повиставкову площу, проводили їх на Високому Замку чи й у підльвівських селах Пасіки або Лисиничі.

Перше травня було можливістю для соціал-демократичних політиків нагадати про себе. Поговорити про 8-годинний робочий день, загальне таємне рівне виборче право, страхування, обмеження праці жінок і дітей, а також про роззброєння та мир в усьому світі. Нічого революційного на цих мітингах не відбувалося. Зрештою, поліція завжди була напоготові, і це теж мало б впливати на настрій мітингувальників.

Політики національного спрямування критикували це свято, доходило до зневажливого антисемітського формулювання "збори соціалістів та євреїв". Українські народовці, наприклад, взагалі заперечували ідею "пролетарі всіх країн, єднайтеся" як нездійсненну і маніпулятивну, таку, що в Галичині стала інструментом "ополячення українських робітників". Польські націоналісти твердили, що Конституція 3 травня, прийнята за часів Речі Посполитої, стосунки з робітниками давно врегулювала. Зрештою, для місцевої еліти, яка контролювала Раду міста і належала до середовища місцевих підприємців та визнаних патріотичних лідерів (так звана Стрільниця), ліві були звичайними політичними конкурентами. І з ними боролися, залучаючи робітників через патріотизм, відводячи соціальні питання на другий план.

Загалом, сценарій кожного дійства був типовим для демонстрації у Львові на зламі століть: мітинг, промови, виконання у цьому випадку робітничих пісень і гімнів, з часом додався ще й похід вулицями міста та відпочинкова програма ввечері. Уявити географію свята в міському просторі, можна за допомогою хронологічного викладу кількох прикладів урочистостей:

У 1895 році робітники провели мітинг на площі Францисканській, біля будівлі товариства "Gwiazda" .

У 1896 році близько 2000 осіб зібралося на 10:00 в Музичному залі на повиставковій площі. Прийшли ті, хто погодив свою відсутність із працедавцями. Далі вирушили в похід вулицями міста, в супроводі відділу поліції. Перед будинком Сейму провели ще один мітинг — на підтримку загального виборчого права. Газета "Діло", яка ретельно відстежувала вживання української мови на заходах соціал-демократів, написала, що "дехто говорив по руськи з жаргоном єврейським" (тоді "жаргон" означав їдиш, прим.). Після обіду робітники зібралися на "забаву" за Личаківською рогаткою, але сильний дощ із градом не дозволив закінчити свято, тому вже о шостій вечора учасники повернулися до міста.

У 1898 році учасники, з червоними кокардами, мітингували на Стрілецькій площі. Після цього провели похід до пасажу Гаусмана з транспарантами "Хай живе соціальна демократія!", "Хай живе 1 травня".

У 1900 році мітинг провели на повиставковій площі в Стрийському парку.

У 1901 році відбулися мітинг на Стрілецькій площі та похід звідти на вулицю Сикстуську (сучасна Дорошенка, 17) до приміщення робітничого товариства "Сила".

1905 рік — це рік революції в Російській імперії. У Львові він теж був насичений протестами, маніфестаціями і конфліктами. Попри побоювання публіки, однак, 1 травня нічого екстраординарного не сталося. Робітники збудували трибуну на площі Ґосєвського (сьогодні частина вулиці Тершаковців), влаштували похід повз пам'ятник Адаму Міцкевичу до Міського театру, а ввечері провели "забаву" на Високому замку. Єдиною відмінністю від звичного першотравня були вирази солідарності зі страйкуючими робітниками в Російській імперії.

У 1907 році паралельно відбулися два мітинги. Польські та українські робітники зібралися на площі Ґосєвського, єврейські — на площі Збожевій (територія давньої єврейської приміської дільниці, сучасна площа Зернова). Попри дощ, українці і поляки пройшли походом під Міський театр, де заспівали "Марсельєзу" і ще послухали промов. Єврейські робітники зі Збожевої площі пройшли до Гетьманських валів і зібралися навпроти Промислового музею (поруч із Міським театром, утім, схоже, розминулись із попередньою демонстрацією). Після обіду була спеціальна вистава в Міському театрі, а ввечері — "забава з танцями" в готелі "Belle Vue".

У 1909 році аналогічно відбулися два мітинги. Після мітингу на площі Ґосєвського поляки та українці пройшли до Міського театру. У театрі відбулася вистава, а вечір продовжили "забавою" на повиставковій площі.

У 1912 році мітинги відбулися так само на площах Ґосєвського і Збожевій. Після зачитання резолюцій зборів єврейські робітники пройшли містом, щоб приєднатися до мітингу польських і українських робітників. Об 11:00 відбулися їхні спільні збори на площі Ґосєвського, після чого усі разом рушили до Міського театру.