img

Перше "всенародне віче" русинів у Львові: 100-та річниця правління Йосифа ІІ (1880)

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

У 1880 році відбулася подія, яка стала відправною точкою в процесі перетворення Львова на "столицю українського руху" в Галичині. "Всенародне віче", приурочене столітньому ювілею правління імператора Йосифа ІІ, русини розпочали в той самий день, коли поляки відзначали 50-ліття Листопадового повстання.

Організація та підготовка

Проведення загальних зборів руських товариств у Львові в кінці листопада 1880 року було викликом полякам, при чому викликом і за формою, і за змістом.

Імператор Йосиф ІІ

По-перше, польські демократи саме в ці дні відзначали 50-ліття Листопадового повстання (так співпало, що 29 листопада 1780 року почалося правління Йосифа ІІ, а 29 листопада 1830 року — вибухнуло Листопадове повстання). В середовищі русинів постать імператора Йосифа ІІ — "патрона Греко-католицької церкви і покровителя селян", асоціювалася зі звільненням та емансипацією. Але для поляків (як і для багатьох інших народів імперії) Йосиф ІІ був уособленням політики германізації та централізму, а для австрійців і німців — прикладом ліберальних реформ.

По-друге, це була відповідь польським консерватистам, які фактично проігнорували ініціативи русинів під час підготовки недавнього візиту Франца Йосифа. Митрополит Йосиф Сембратович та єпископ Іван Ступницький числилися в оргкомітеті, але жодного представника світських руських національних інституцій серед організаторів візиту не було.

Збори були і кроком народовців назустріч русофілам, які ще на початку вересня намагалися скласти список "польських зловживань", щоб передати його цісарю під час візиту до Львова.  Народовці, чия позиція тоді переважила, не хотіли псувати візит і взагалі прагнули розвіяти сумніви в лояльності до Габсбурґів (та заперечити чутки в симпатіях до Романових). Тому "загальні збори" вирішили провести після візиту Франца Йосифа, і приурочити до ювілею Йосифа ІІ як "національне свято свободи і рівності".

Представники "Просвіти", Народного Дому і Руської Ради збиралися в Ставропігійському інституті як "комітет святкування правління і реформ Йосифа ІІ", заходи під його керівництвом повинні були охопити всю Східну Галичину.

Перебіг події

29 листопада в соборі Святого Юра відбулося урочисте богослужіння з нагоди 100-літнього ювілею початку правління Йосифа ІІ. Подібні відправи пройшли в греко-католицьких церквах по всьому краї. Ввечері близько 600 учасників віча (з яких 200 були делегатами з сіл) зібралися в Народному Домі для прослуховування промов і музики. Зокрема, хор виконав кантату, якою вітав Франца Йосифа у вересні.

Наступного дня, 30 листопада, на Святоюрській площі для ще одного урочистого богослужіння зібралися "сотні русинів" — делегатів загальних зборів, а також учнів, студентів, священиків та інтелігенції.

Ввечері у залі Народного Дому розпочалося саме віче. Будівлю декорували приблизно так само, як і для вересневої зустрічі Франца Йосифа. З тією відмінністю, що цього разу на стінах висіли портрети Йосифа ІІ. У віденській пресі йшлося про 2500 учасників віча, в поліційних записах — про 1400. Польська ліберальна преса (очевидно, ідеологічно заангажована) писала, що зал Народного Дому, розрахований на 300 осіб, не був заповнений.

Народний дім

Головною темою промов була ідея рівноправності народів імперії у сфері політики, економіки та шкільництва. А також лояльність до династії, потреба самоорганізації та критика крайової (фактично польської) влади. Чільні промовці Іван Наумович та Володимир Барвінський звинувачували поляків (та євреїв за компанію) у пригніченні руського національного руху та у зловживанні владою в автономії. При цьому народовець Барвінський більше говорив про австрійський період як про час емансипації русинів, а русофіл Наумович акцентував увагу на тому, що після 1848 року русини не отримали заслуженого визнання.

Голову Народного Дому Василя Ковальського тим часом відрядили до Відня покласти квіти на труну Йосифа ІІ. Делегація русинів з Галичини була єдиною не німецькою делегацією з тих, хто взяв участь в урочистостях у столиці імперії. Від Буковини, наприклад, приїхали представники німецьких громад. Таким чином українці опинилися в компанії німецьких політиків, які виступали проти "клерикально-федералістичних тенденцій" в уряді. Тоді як решта слов'ян імперії в цьому ювілеї участі воліли не брати і активно працювали з тодішнім урядом в бік ширшої федералізації.

Подальше трактування події

Як згадував Олександр Барвінський, це було "перше всенародне віче у Львові з ціхою чисто народною". Тобто початок нового явища в політиці. Навіть попри те, що оцінки різнилися в середовищі самих русинів — від "дружби з русофілами" до "вивести притомних з-під опіки русофілів".

Оцінки з боку поляків були ще цікавішими, це навіть не згадуючи про подану кількість учасників віча. Часопис "Dziennik Polski" видав сатиричний памфлет і навіть пробував його розповсюджувати, але поліція конфісковувала. Їдко критикували захід і консерватисти з краківського часопису "Czas". Наприклад, писали, що Греко-католицька церква експлуатує селян навіть після 100 років від часу отримання "свободи". Або що селяни-делегати не розуміють змісту надрукованих резолюцій, які вони везуть по селах. Крім того, засуджували підхід українських політиків, які протиставляли польським панам виключно кріпаків-русинів (хоча були і кріпаки-поляки).

Наслідки

Завдяки ювілею Йосифа ІІ нечисленній руській інтелігенції вдалося провести у Львові масштабний політичний захід. За допомогою преси резолюції віча потрапили в читальні, а це було важливо для подальшої політичної мобілізації. Подібні віча скликалися і надалі, з часом вони трансформувалися і все більше стали нагадувати звичайні політичні мітинги.

Через те, що русини були чи не єдиними слов'янами в Австрії, які відзначали ювілей, про них написала центральна преса.

Та все ж, як ішлося згодом в краківському "Czas-і", в результаті цих зборів не відбулося нічого страшного для польського національного проєкту. Не було створено єдиної організації, яка б репрезентувала ті "мільйони пригноблених русинів". Це, за великим рахунком, була просто велика репетиція промов про утиски, які потім з року в рік повторювалися в парламенті та сеймі.