Після того, як польський "Сокіл" у 1892 році провів свій перший зліт у Львові, коли містом пройшов парад членів організації в одностроях, а в гості приїхали діячі чеського сокільського руху, українці теж активізувалися. У 1894 році, після тривалих бюрократичних процедур і затвердження статуту, відбулися перші збори українського "Сокола" в залі товариства "Бесіда". Організація росла, у 1902 році відкрилося жіноче відділення, а станом на 1914 рік у Галичині діяло 974 осередки.
9-10 вересня 1911 року український "Сокіл", аналогічно до регулярних польських "злетів", провів перший "здвиг" у Львові, приурочений до 50-тих роковин смерті Тараса Шевченка. На відміну від другого здвигу у 1914 році, коли роль духовенства була зведена до мінімуму, у 1911 році інша українська мілітарна організація під проводом Кирила Трильовського — радикальна "Січ" — захід практично проігнорувала. Для "січовиків" акція 1911 року видавалася занадто "попівською" і не достатньо "радикальною". Тому з 610 місцевих організацій "Січі" на здвиг 1911 року приїхали всього 10.
-
- Іван Боберський
-
- Лонгин Цегельський
Організаційний комітет, до якого входили голова "Сокола" Іван Боберський, заступники Лонгин Цегельський та Михайло Волошин, писар Омелян Гузар, мав багато робити, щоб підготуватися до злету. Закупити однострої, провести тренування для учасників, донести до них програму заходів і навіть тексти маршових пісень. Для цього в краї провели "окружні здвиги" з фестинами (благодійні заходи, що відбувалися переважно влітку на відкритому просторі), паралельно збираючи гроші на здвиг крайовий. У Львові такий окружний здвиг-репетицію провели 2 липня 1911 року за участі "соколів" зі Львова, Винник, Бібрки, Миколаєва та села Мшана.
В суботу, 9 вересня провели збори у філармонії, що розміщувалася у театрі Скарбека, а в неділю — парад і показові виступи. В принципі, така програма була аналогічна до тої, якою зазвичай користувався польський "Сокіл".
Перебіг події
Театр Скарбека, в якому діяла філармонія
Збори у філармонії фактично були рядом промов з музичною програмою та зачитуванням вітальних телеграм. Говорив Іван Боберський — про гімнастичний рух взагалі. Представник чеського "Сокола" Франтішек Машек (František Mašek) говорив другим, оскільки "закордонні гості" були обов'язковим атрибутом і свідченням престижності злету. "Українки з Києва" передали львівському "Соколу" "червону шарфу", в зв'язку з чим Лонгин Цегельський виголосив промову про становище українського руху в Російській імперії. Був "представник українців Бразилії" — Клим Гутковський, який привертав увагу барвистим вбранням "козацького осавула". Далі були ще промовці, які не оминули також теми "польського шовінізму з боку Ради міста", лунали навіть заклики "Нехай живе вільна незалежна Україна!".
У неділю вже від 7:00 ранку на Стрийській рогатці почали збиратися учасники злету. Їх було багато, адже напередодні до Львова прибули 8 нерегулярних поїздів з "українськими соколами". О 9:00 ранку на ділянці колишньої велосипедної траси, яку викупило товариство, розпочалося польове богослужіння. Далі промови і освячення прапора "Сокола-Батька", а о 12:00 — похід до центру міста, а фактично — до будинку "Просвіти" на площі Ринок. В самому поході теж все було звично "по-сокільськи" — групи учасників були "розбавлені" шістьма оркестрами протягом всієї довжини колони.
О 16:00 члени організації демонстрували на своєму стадіоні гімнастичні вправи. Ввечері провели "комерс" (вечірку) у ресторані в Єзуїтському саду.
Трактування події у різній пресі
Найцікавіше — це трактування події з боку різної національної преси.
Українське "Діло" перераховувало міста, з яких прибули делегати (Перемишль, Рогатин, Самбір, Станіславів, Стрий, Тернопіль, Чортків), вказало точну кількість учасників походу (7896 осіб, з яких 864 — в одностроях, 4253 "руховиків і руховичок" зі сільських осередків, 856 учнів, 329 учениць, 48 пожежників, 192 оркестранти, 100 кіннотників). Писали, що незважаючи на негоду й болото під ногами, "ефектними і ритмічними" виявилися спортивні вправи, продемонстровані "сокільсько-січовою молоддю", тобто свято не зіпсувала ні погода, ні фактичний бойкот з боку "Січі".
Сокільська газета "Вісти з Запорожа" подавала ще більше деталей:
"Дорогу мостило 17 їздців під проводом тов. Доманика. За ними йшли пожарники з Вигнанки, зелізнича орхестра, прапор "Сокола-Батька", президія "Сокола-Батька", відпоручники Чехів, бразильських Українців, черновецької "Січи", віденської і градської "Січи", голови окружних філій. Вожд І.Дигдалевич на кони з своїм прибічником провадив цілу армію. Всіх Соколів в одностроях було 586, Сокілок в одностроях 282, "Січи" "Головного Січового Комітету" провадив бобрецький осаул І.Прибила, що їхав на кони. В поході взяли участь ученики руських гімназій і учениці руських шкіл. Людий в походї було 7896 (8 музик). Ул. Кадетська, Коперника, Трибунальська, Ринок попри дім Просьвіти, Галицька, Академічна, Св. Миколая, Зиблікевича становили дорогу".
Зовсім інша картина вимальовується, якщо читати пресу польську. В газеті "Kurjer Lwowski" писали, що "Львів пережив український день", коли до міста на перший злет "Сокола" прибуло "10 000 русинів", яким ішлося не про спорт та гімнастику, а про "демонстрацію своєї чисельної сили, організації і претензії на Львів". Польська громадськість сприйняла український похід "спокійно і холодно, як марш колон чужого війська". Зустрічали українських "соколів", йшлося в польській газеті, декілька прапорів на будинках — це мало б свідчити про контраст із зустрічами польських "соколів".
Не шкодували епітетів для опису і самих учасників. "Маса руського селянства" рухалася нібито без одностроїв, але з кольоровими стрічками, прапорцями і дерев'яними топірцями. Сіро-синіх мундирів "Сокола" було мало, заледве на кожному десятому учаснику. На їхньому фоні, мовляв, навіть нечисленні члени товариства "Січ", в чорній формі з червоними прикрасами, виглядали ефектніше.
Урядова "Gazeta Lwowska" коротко описала кількість (орієнтовно 5000 учасників, переважно селян) та перебіг події (похід на площу Ринок, вправи на стадіоні, обід в ресторані у Міському саду). А також відмітила те, що ніхто не порушив правопорядок.
* * *
Таким чином, марш спортсменів-гімнастів сприймався всіма тим, чим фактично і був — військовим парадом окремої національної групи. Відповідне було і ставлення — від гордості до погано прихованої неприязні. Для українців же це був ще й один із небагатьох способів заявити про себе в громадському просторі, а не на території будинків національних товариств. Що і викликало несприйняття з боку поляків, які вважали місто "своїм".
