У 1913 році у Львові відбувся не звичайний зліт "Сокола", а справжня мілітарна демонстрація. З нагоди 50-річчя Січневого повстання більше 8000 озброєних та екіпірованих членів гімнастичного товариства та скаутів провели "навчання" на тему "битва за Львів проти російської армії". А це, ще й на фоні загострення міжнародних стосунків, воєн на Балканах і очікування нових конфліктів, було серйозною заявкою на майбутню збройну боротьбу.
Перебіг події
В ніч на 6 липня десятьма спеціально замовленими потягами до Львова, на головний вокзал і станцію Підзамче, приїхало близько 7500 учасників. Під дощем, вночі вони пішим маршем ішли на північну околицю міста — до Замарстинова, Голоска та Грибович.
О 5:30 ранку "комендант" Юзеф Галлер (Józef Haller) оголосив, що до навчань готові 6600 "соколів", 780 скаутів, а ще 300 скаутів закінчують підготовку "оборонних позицій" біля села Грибовичі. Тут, на Замарстинівських луках, капелани львівського та краківського "Сокола", за участі сокільського хору та сокільського оркестру, провели польову месу.
У "грі", яка тривала від 6:00 до 9:30 ранку, брала участь навіть кавалерія львівського та краківського "Сокола" — всього 90 кіннотників. Єдине, що відрізняло ці маневри від військових тренувань, була заборона влади стріляти справжніми набоями.
Після сніданку, який провели обабіч Жовківської дороги, скаути та "соколи" вирушили на повиставкову площу. Вони пройшли вулицею Замарстинівською, через площу Ґолуховських, вулицею Карла Людвіґа, Академічною, Святого Миколая, Зиблікевича до стадіону Товариства рухових забав і клубу "Погонь".
По дорозі їм окремо салютували старшини львівського "Сокола" — зі штандартами організації вони вийшли до Міського театру, а учасники Січневого повстання в компанії сокільського керівництва стояли на вулиці Зиморовича. Крім того, марш, в якому члени патріотичних організацій ішли з карабінами, військовими рюкзаками, польовою кухнею, санітарним відділом, оркестрами — тобто візуально виглядали як національна армія, вітало багато міщан. О пів на третю похід нарешті закінчився і учасники розмістилися біля Стрийської рогатки.
Надалі програма теж була далеко не гімнастичною. Адже, крім лекції про шведську систему фізичного виховання, були вправи зі зброєю, муштра, основи таборування. А ще парад та імітація бою з наступом і відступом.
Звісно, що на таку атракцію зібралося чимало глядачів. А також національна еліта: архієпископ Юзеф Більчевський (Józef Bilczewski), єпископ Владислав Бандурський (Władysław Bandurski), віцепрезидент міста Львова Тадеуш Рутовський (Tadeusz Rutowski), багато чиновників і навіть офіцери. "Господарем" свята, який "стояв на високій трибуні", був керівник львівського скаутського руху Казімєж Вижиковський (Kazimierz Wyrzykowski).
О 20:30 приїжджі "соколи" і скаути помарширували на вокзал, а журналісти згодом порахували, що за неповну добу вони промарширували кожен в середньому 42 кілометри, при чому спочатку під дощем і без належного харчування.
Трактування події у польській і українській пресі
Це був привід для гордості за "своє військо", тим більше, що тепер (якщо порівняти із попередніми злетами) цей статус не особливо приховували. Стаття на першій сторінці часопису "Kurjer Lwowski", наприклад, називалася "Мілітарний Сокіл".
В ній йшлося про зміни в національній свідомості поляків за 50 років. Мовляв, коли утворювали гімнастичне товариство, то окремі голоси говорили, ніби це підготовка до нових повстань і нових втрат. Тоді цим голосам опонували, що йдеться виключно про спортивні тренування. Далі логіка була такою: оскільки покоління, яке пам'ятало катастрофу після повстання 1863 року, відходить, то наступне мало б бути більш оптимістичним. Але оптимізм може привести до нової катастрофи, тому слід краще готуватися до боротьби — вивчати зброю і формувати армію заздалегідь, а не просто популяризувати фізкультуру. Бо нація потребує героїв, а не мучеників. Звідси і трактування параду як "походу малої армії", а самого заходу — як "військового тренування".
Урядова "Gazeta Lwowska" описувала захід дуже прихильно, з явною симпатією. Згадала і прихильність глядачів, і 12 000 учасників, і виступи на Стрийській рогатці. Але вправно уникнула питання мілітаризму. Читаючи матеріал цієї газети, могло скластися враження, що йшлося про невинну скаутську гру, а не про імітацію війни.
Логічно, що українці були обурені. Тим більше, що якраз закінчувалися вибори до Сейму. А навесні того ж року, за 2 місяці до польського "мілітарного злету", австрійське міністерство внутрішніх справ не дозволило створити "Українське Стрілецьке Товариство". Оскільки під виглядом спорту таке товариство могло навчати своїх членів військовій справі.
Зрештою, "Січові Стрільці" у складі українського "Сокола" таки змогли продемонструвати, що здаватися не збираються. Наприклад, у березні 1914 року 120 українців демонстративно промарширували на Кайзервальд для занять зі стрільби.
* * *
Отже, станом на 1913 рік спортивні товариства остаточно перетворилися на парамілітарні, оскільки здорове тіло мало не лише працювати на благо нації, а й воювати за неї.
Завдяки тому, що польський "Сокіл" користувався беззастережною підтримкою місцевого самоврядування, духовенства та впливових політиків, напередодні Великої війни полякам вдалося провести не просто парад, а справжній військовий марш. І показати, що їхні претензії на Львів підкріплені мілітарною силою.
А нехитрий прийом, коли офіційним "ворогом" на маневрах оголосили росіян, дозволив зберегти видимість лояльності до австрійської влади.
