День святої Анни 29 липня вважався професійним святом львівських кравців. Відновлення практики святкування на загальноміському рівні мало сильне політичне підґрунтя. Ініціатори заходу покликалися на львівську традицію, що існувала до розподілу Польщі у 1772 році і, за задумом організаторів, мала бути відновлена у 1900-му.
В анонсі "Gazeta Lwowska" йшлося про те, що львівське товариство кравців і кушнірів вирішило відновити святкування на честь святої Анни, покровительки Львова. Традиція святкування почалася у 1524 році, коли на день святої Анни закінчилась татарська облога Львова. Того ж року магістрат постановив святкувати цей день 29 липня як день Покровительки міста. Костелом святої Анни у Львові з кінця XV століття опікувався цех кравців, відтак з часом цей день почав трактуватися як їхнє професійне свято.
Заснування костелу пов'язували з втечею з міста підмайстрів кравецького цеху, яких зловила на цьому місці сторожа близько 1494 року. Кілька з них загинули у сутичках. Ті, хто залишилися живими і в подальшому стали майстрами, збудували на місці сутички і поховання своїх товаришів костел. Спершу це був дерев’яний храм, а після пожежі 1509 року тут звели вже муровану будівлю.
Костел святої Анни на поштівці початку ХХ століття
Попри анонси події у пресі та схвальні відгуки на адресу ініціаторів, участь в акції влади міста та духовенства, сам захід виявився не настільки помпезним, як очікувалося.
29 липня 1900 року о 8:00 вранці учасники зібралися біля ратуші. Звідти вони рушили до костелу святої Анни на вулиці Городоцькій, де взяли участь а богослужінні. Серед присутніх були члени Ради міста, віце-президенти Міхал Міхальський (Michał Michalski) та Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchniński), вірмено-католицький архієпископ Ісаак Ісакович (Izaak Isakowicz). Після відправи провели урочисте засідання у залі ратуші, а згодом — сніданок для учасників у Стрільниці.
Трактування
"Kurjer Lwowski" описував проведення урочистостей на день св. Анни дуже позитивно. Адже, у трактуванні цього видання, Анна була покровителькою всієї "lwowskiej Rzeczypospolitej". Саме святкування вважалося доброю польською традицією, яку варто відновити у польському місті.
Таким чином, як і у випадку з іншими "цеховими" святкуваннями, можна було досягнути одразу кількох цілей. По-перше, актуалізувати до австрійську історію Львова. Яке все більше з історії Речі Посполитої перетворювалася на історію "нерозділеної Польщі".
По-друге, "цехи", а по суті - товариства, тобто громадські організації (кравців, шевців чи купців) можна було використовувати як свідчення "зрілості народу". Адже в умовах автономії і поляки, і українці не виступали проти влади Відня, навпаки - поводили себе підкреслено лояльно. А час під владою Габсбургів використовували для "розбудови суспільства". Така складова як "цехи" (хай лише за назвою) була важливим елементом у цій "розбудові".
По-третє, "цехи" (оскільки вони теоретично поза політикою) могли проявити свій патріотизм там, де інші організації чи партії були позбавлені такої можливості. Наприклад, під час російської окупації Львова.
