Франц Йосиф відвідував Львів п'ять разів. Але й за його відсутності львів'яни мали нагоду посвяткувати на його честь, принагідно засвідчивши вірність та вдячність улюбленому монархові. Поки головні урочистості відбувалися, як правило, у Відні, у Львові відшліфовували свої ритуали, які з роками ставали масовішими, а програми — насиченішими. У порівнянні з приїздами імператора, вони виглядали скромно, але, тим не менше, містили усі обов’язкові атрибути імперського святкування. Участь у цих заходах брали чиновники, військові, духовні особи і "вдячний народ".
Франц Йосиф І (1910)
На офіційному рівні відзначали такі ключові дати, як початок правління Франца Йосифа 2 грудня (1848 року), його день народження 18 серпня (1830 року) та іменини 5 жовтня. "Круглі" річниці, природно, святкувалися масштабніше. Тоді обов'язковий перелік заходів розширювали, а звичні заходи проводили урочистіше. Такими прикладами були 1873 рік — 25-річчя правління, або 1908 рік — 60-річчя правління. Окрім цього святкували річницю шлюбу імператора з Єлизаветою Баварською 24 квітня (1854 року), зокрема "срібне весілля" 1879 року.
Ці свята стали особливо популярними після встановлення конституційної монархії (1867). Вони почали набувати яскравого патріотичного характеру, до них залучали широкі кола населення. У Галичині, наприклад, відбувалися справжні "польсько-українські змагання з ілюмінації", коли продавали "свої" "ілюмінаційні картки" (в рамках збору коштів на благодійність), друкували окрему поліграфію, в якій важливою була мова написів чи "національні шрифти".
Класичний перелік урочистостей у такі дні у Львові включав: засідання Ради міста (з надсиланням привітань до Відня), військові паради, вечірня ілюмінація, спеціальні заходи в школах, товариствах і так далі. Львів'яни прикрашали свої будинки прапорами, військовий оркестр марширував вулицями, граючи патріотичні мелодії. У церквах, костелах і синагогах міста проводили святкові богослужіння, на яких були присутні представники влади. У гарнізонному храмі (костелі Єзуїтів) нагороджували офіцерів, намісник проводив прийоми. Ввечері театри пропонували спеціальні програми. Преса все це детально описувала, ілюструючи таким чином популярність цісаря серед народів імперії.
Образ цісаря-благодійника був одним з головних, які використовувалися для консолідації суспільства. Франц Йосиф жертвував великі суми коштів після стихійних лих або до певних свят, а також був патроном благодійних фондів, комітетів, організацій. Що більшими були суперечності в державі, зокрема, між прихильниками централізації та федерації націй, тим важливішою була символічна роль імператора як об'єднуючого чинника. Тому під час 40-літнього ювілею правління у 1888 році у Львові акцент урочистостей змістили в бік благодійності. У 1898 році святкування скасували через вбивство дружини Франца Йосифа Єлизавети Баварської (принцеси Сісі), яке сталося 10 вересня.
Простеживши еволюцію святкувань в часі, можна побачити не лише згадані політичні аспекти, а й те, наскільки програми святкувань ставали насиченішими і масовішими. Свята "чиновників та військових" перетворились у всезагальні, та набирали при цьому національного забарвлення.
1870-ті роки
У це десятиліття Львів святкував два ювілеї: 25-річчя правління Франца Йосифа 2 грудня 1873 року та "срібне весілля" монаршої пари 24 квітня 1879 року. Головним ідеологічним мотивом цих урочистостей були "мир і злагода, в яких живуть народи імперії, особливо на фоні криз та конфліктів в Західній Європі". З нагоди ювілею імператорського правління, аристократи жертвували кошти на користь "вбогих міста Львова", наслідуючи улюбленого монарха. До "срібного весілля" спеціальний комітет Ради міста постановив перерахувати кошти для єврейського притулку для сиріт. Долучилися й представників інших соціальних груп: наприклад, професори, доценти й асистенти Вищої технічної школи зібрали кошти для нагородження студентів, чиї роботи переможуть на річній студентській виставці. Власниця готелю Берта Ланг (Berta Lang) пожертвувала "200 буханців хліба потребуючим незалежно від віровизнання".
У 1870-х роках деякі урочистості були ще доволі закритими, недоступними широкому загалу. Наприклад, 1 грудня 1873 року в залі ратуші відбувся концерт для Ради міста та за запрошеннями. Відзначення "срібного весілля" 24 квітня 1879 року розпочали напередодні виставою в театрі. На святкових богослужіннях в Латинській катедрі були присутні представники "влади, виборних органів та корпорацій". Свято продовжилося званим обідом у намісника, під час якого останній приймав представників духовенства, вищого офіцерського корпусу, чиновників та членів Ради міста. Окремі програми відбувалися в товариствах і кадетській школі.
Військові були задіяні під час ювілеїв у два способи. Традиційно весь львівський гарнізон в такі дні вирушав на плац ("на луки" за рогатками, тобто за межами міста), де проводилася польова меса та урочисте шикування. Другий варіант полягав у тому, що військовий оркестр марширував вулицями міста напередодні ювілею ввечері (зі смолоскипами) та в день ювілею зранку. Єдиний раз, коли військові львівського гарнізону шикувалися не за містом, а в його центрі — відбулося 2 грудня 1879 року. Три полки піхоти, ескадрон уланів, артилеристи, санітари і група військових ветеранів-інвалідів розмістилися тоді біля Латинської катедри і на прилеглих вулицях. О 12:00 годині вони промарширували перед генералом Фішером (Fiszer), єдиним генералом, який залишився тоді у місті, оскільки інші поїхали до Відня вітати Франца Йосифа особисто.
Містяни впродовж святкування могли насолоджуватися вечірньою ілюмінацією головних будинків середмістя, а також прикрасами, переважно прапорами, які асоціювалися з імператорським подружжям — у кольорах Габсбургів (чорно-жовті) та Віттельсбахів (синьо-білі). В пресі їх називали "державними" і "баварськими". Подекуди розміщували зображення цісарського подружжя, прикрашені хоругвами і гірляндами.
1880-ті роки
У 1880-х роках урочистості доповнилися новими елементами, стали масовішими та орієнтованим на широку публіку. Військові оркестри ввечері та зранку марширували не просто через середмістя, а йшли "з середмістя всіма головними вулицями". На ранкових богослужіннях були присутні, крім еліти, "широкі верстви львівської громадськості". На прийом до намісника почали потрапляти представники корпорацій. Кількість запрошених на обід до намісника зросла з близько 40 до 65 осіб.
18 серпня 1880 року, на 50-тий день народження Франца Йосифа, місто зі святом, о 5:00 уранці, привітали гарматні залпи з цитаделі. Більш численним був і парад на площі Яблоновських, військовому плацу — в ньому взяли участь біля 9000 військових. Після урочистого богослужіння пролунали 24 залпи гармат. Коли під час обіду в офіцерському касині виголосили тост за цісаря, артилерист на вежі ратуші подав сигнал на цитадель, після чого пролунали ще 24 залпи.
"Згідно побажань" Франца Йосифа, як писала урядова преса, урочистості 2 грудня 1888 року (з нагоди 40 років його правління) були спокійними та скромними, складалися переважно богослужіннями і благодійними пожертвами. Це була нагода, як йшлося в газетах, "поміркувати над його доброчинністю і турботою". Писали про добре ставлення цісаря до народів імперії, про підтримку освіти і допомогу вбогим. Основну частину матеріалів в пресі займав перелік пожертв на різні фонди краю.
У 1890 році, на 60-тий день народження, з'явилася традиція піднімати державні прапори саме як символ влади, а не як елемент декору на вежі ратуші, намісництві та урядових будівлях.
1900-ті роки
На початку ХХ століття прослідковується щораз більша демонстрація етнічного патріотизму і активніша участь громадських організацій. Головна думка, яку пропагували тоді у пресі, що особа Франца Йосифа — це гарантія дотримання національних прав та рівноправності підданих. У часи політичної боротьби та нестабільності тепер уже всередині держави цісар вважався єдиною надійною опорою суспільного устрою, захисником слабких та скривджених. Крім того, писали про "рівноправність краю серед інших провінцій" (маючи на увазі фактично польську національну автономію).
18 серпня 1900 року, у 70-й день народження цісаря, Стрілецьке товариство запросило своїх членів за півгодини до богослужіння зібратися у ратуші. Одяг мав бути святковий або "народний".
Тепер прикрашали будинки не лише у центрі міста, а й віддалені, прапори крім державних включали тепер і національні (польські та українські), прапори міста і краю. Балкони декорували гірляндами, зеленню та погруддями Франца Йосифа, на банках і готелях розміщували цілі інсталяції. Ввечері чотири оркестри чотирьох полків, розквартированих у Львові, грали спочатку на площі Святого Духа, а потім розійшлися в різні сторони міста. На вулицях їх супроводжували натовпи цікавих.
Зранку о 5:00 відбулися традиційні гарматні залпи і "побудка" від військового оркестру. О 7:00 гарнізон вирушив на Янівські луки, де о 8:30 почалася польова меса. Впродовж меси військові тричі давали по 3 залпи з карабінів, а з цитаделі їм відповідали гармати (по 8 залпів). Потім відбувся парад, за яким спостерігали звичайні глядачі і армійські ветерани.
О 9:00 розпочалися урочисті, тепер уже подячні богослужіння в храмах. Влада (а також німецький та російський консули) були присутні в Латинський катедрі. Тут же — представники Університету і Політехніки, товариств, корпорацій. Але цього разу дехто з влади був присутній в соборі Святого Юра та Вірменській катедрі. Богослужіння у всіх храмах міста закінчилися співанням гімну.
Намісник приймав делегації, які засвідчували свою вірність імператору. Серед них були духовенство, маршалок Сейму, німецький консул, професори Університету, директори шкіл, представники Кредитного товариства, Торгово-промислової палати, Пожежного товариства; члени українських товариств як-то "Просвіти", імені Шевченка, Педагогічного, Народної торгівлі, "Дністра", "Руської Бесіди", Кредитного союзу, ремісничого товариства "Зоря"; товариство ветеранів та інші. Капела перед намісництвом у цей час виконувала гімн.
О 16:00 в намісництві розпочався званий обід на 68 осіб. Навпроти намісництва грав військовий оркестр. Коли намісник виголосив тост за цісаря, оркестр заграв гімн, а з цитаделі пролунали 24 гарматні залпи. Увечері мешканці традиційно оглядали ілюмінацію, а в театрі Скарбека демонстрували "національну програму". Ілюмінація (принаймні її опис в пресі) змінилася — тепер вікна приватних помешкань теж були її частиною, При цьому це стосувалося не лише будівель в центрі. Та й сама ілюмінація тривала аж до 23:00. У зв'язку з тим, що прикрашання будинків стало масовим, міська влада просила мешканців зважати на телеграфні дроти і не пошкодити їх.
Новинкою ювілею 60 років правління 2 грудня 1908 року стало те, що мешканці почали клеїти на вікна спеціально придбані наліпки (ілюмінаційні картки) з зображенням цісаря. Це мало замінити або доповнити свічки і лампадки, які використовувалися до того. Широко почали використовувати різнокольорові бенгальські вогні, електричне освітлення та світлові інсталяції навколо скульптур на будівлях. На Кургані Люблінської унії запалили різнокольорове багаття. Будинки прикрашалися переважно "державними і національними" прапорами, містом допізна гуляли мешканці.
Новим було і масове нагородження орденами багатьох достойників.
Більше заходів проводилося в товариствах та організаціях. Наприклад, на урочистому засіданні Торгово-промислової палати говорили про зміни, які відбулися в Галичині за 60 років, про свободу, вільний розвиток народів і суспільних груп. У Стрільниці провели святкову вечерю на більш ніж сто гостей на чолі з намісником Міхалом Бобжинським (Michał Bobrzyński). Аналогічні заходи проводили українські та єврейські товариства, на яких теж говорили про даровану імператором рівноправність.
Решта програми стандартна: військові оркестри, гарматні залпи, урочисті богослужіння, прийом в намісника, вечір в театрі, прапори на адміністративних будівлях.
Також у 1908 році у Львові поруч з кадетською школою встановили пам'ятник цісарю.
На богослужіння в Латинській катедрі прибули представники намісництва, Сейму, Ради міста, Університету і Політехніки, товариств, корпорацій та братств, а аналогічні богослужіння проводили й в інших храмах. Новинкою була централізована участь на них школярів із вчителями. У костелі єзуїтів були присутніми військові. Після богослужінь відбулося урочисте засідання Ради міста. У залі на місці президента міста встановили погруддя імператора. Промова президента стосувалася рівноправності народів і свободи, у ній згадувався також прогрес, оскільки "60 років тому ця частина Польщі була краєм нужди і розпачу".
Після богослужінь всі, хто не відправився на святкування до Відня, поспішили до намісництва, щоб засвідчити вірність монарху. Прийом тривав до 13:00 години, оскільки було багато відвідувачів всіх конфесій і занять. О 16:00 у намісника розпочався традиційний званий обід.
* * *
Тож впродовж десятиліть правління Франца Йосифа, на перелік бюрократичних та військових заходів з роками нанизувалися елементи, які робили святкування цісарських ювілеїв дійсно всезагальними. Якщо на початках ці події явно орієнтувалися на чиновників та армію, то з часом різні товариства, школи і корпорації ставали учасниками урочистостей, і самих таких суб'єктів громадянського суспільства ставало щораз більше. Старі ритуали, такі як паради військових оркестрів, ілюмінації, богослужіння, ставали все більш орієнтованими на широку громадськість.
