Емансипаційні процеси дозволили "вийти на сцену" різним національним спільнотам, в уряд крім аристократів почали потрапляти і буржуа, крім того, частими стали маніфестації робітників та жінок — як організованих груп із власною суб'єктністю.
День солідарності робітників почали святкувати у Львові з 1890 року. Щорічні маніфестації стали елементом публічної політики у місті. Українці, поляки та євреї Львова проводили їх разом або окремо, а національне зрештою брало гору над соціальним.
Економічна криза, інфляція та безробіття протягом кількох років ставали причиною страйків будівельників, найбільшої у Львові групи робітників. У 1902 році дійшло до кривавих розрух з барикадами на вулицях міста.
Львів початку ХХ століття не був промисловим центром з великою кількістю робітників, однак російська революція відчутно вплинула на життя у ньому. Події 1905 року були одним з головних спалахів активності лівих сил у просторі міста.
У кінці січня 1905 року російська влада придушила робітничі виступи в містах Королівства Польського. Після цього львівські соціал-демократи організували збори студентів та робітників, які закінчилися ходою центром міста та погромом редакції газети "Słowo Polskie".
Протягом травневих страйків 1905 року з'явилася тенденція, яка на повну силу проявилася під час липневого страйку будівельних працівників — спроба розіграти "патріотичну карту" в протистоянні робітників з працедавцями. Для цього використовували пресу, плакати на стінах будинків, промови під час мітингів чи нарад.
Протягом липня 1905 року у Львові страйкували будівельні робітники. На відміну від травневих страйків, в липні все було набагато драматичніше та організованіше.
Маніфестація, організована соціал-демократами в неділю, 9 липня 1905 року, відбувалася напередодні страйку будівельних робітників, коли було вже зрозуміло, що порозуміння з працедавцями досягнути не вдалося. Під час мітингу поранили з револьвера одного з активістів, які в черговий раз вирішили розгромити приміщення газети "Słowo Polskie".
