Історичний контекст
Генрик Сєнкєвич
На час свого візиту Генрик Сенкевич (Henryk Sienkiewicz) уже був одним із найвідоміших (і найбільш високооплачуваних) польських письменників. Серед громадськості він був популярним насамперед через свою патріотичну трилогію "Вогнем і мечем" (1883–1884), "Потоп" (1884–1886) та "Пан Володийовський" (1887–1888), в якій описував боротьбу з повстанням Богдана Хмельницького, шведським вторгненням у Річ Посполиту та війни з турками.
Візит письменника до Львова у 1900 році був приурочений одночасно до двох подій. По-перше, готувався до друку новий роман "Хрестоносці" про боротьбу з Тевтонським орденом; по-друге, 1900 року відзначався 25-й рік письменницької діяльності Генрика Сенкевича.
Візит одного з головних польських письменників, автора патріотичних романів до Львова був свідченням "польськості міста" і сильним мобілізаційним чинником для польської громади. Про це свідчить участь в урочистих заходах, крім письменницького і журналістського середовищ, великої кількості студентської та учнівської молоді, а також представників влади міста. Проведення масових заходів не лише в польських установах, таких як Національне касино, мало демонструвати належність публічного простору міста до "польського середовища". Зрештою, візит головного на той час польського письменника до міста мав засвідчити, що Львів був одним із головних польських міст інтелектуально (через участь у святкових заходах великої кількості митців, письменників, журналістів), демографічно (студентів, учнів), адміністративно (влади міста) та культурно (через проведення заходів у театрі, касино).
Опис події з локалізацією
Генрик Сенкевич прибув до Львова потягом із Кракова ввечері 29 квітня. В залі очікування львівського залізничного вокзалу, прикрашеній з цієї нагоди живими квітами, на нього вже чекали представники інтелігенції (журналісти, письменники, митці) та міської влади (у т.ч. особисто були присутні президент міста Ґодзімір Малаховський та віце-президент Міхал Міхальський). На площі очікували студенти Університету і Політехніки.
Окрім овацій, львівська публіка зустріла автора "Вогнем і мечем" імпровізованим "вогняним коридором", який влаштували близько двох тисяч учнів шкіл зі смолоскипами. Вони вишикувалися вздовж колишньої вулиці Залізничної (aleja Kolejowa, тепер вулиця Чернівецька) від вокзалу аж до вулиці Городоцької (тоді Gródecka).
Переночувавши в готелі "Європейський" (Hotel d'Europe), який теж був прикрашений квітами, Сенкевич наступного дня виступив у залі львівської ратуші, де зачитав уривок — опис Ґрюнвальдської битви — зі свого тоді ще неопублікованого роману "Хрестоносці". Це було особливо символічно, оскільки у 1410 році до Львова привезли 52 бойових прапори Тевтонського ордену, захоплені як трофей у битві під Ґрюнвальдом. На Ринку їх кинули в багно — за старим звичаєм переможців.
Протягом візиту письменника до Львова відбувалися і менш офіційні заходи, як от зустріч із журналістами в Національному касино на вулиці Міцкевича, 6 (сучасна Листопадового Чину), яка відбулася 4 травня; а також зустріч із польською молоддю в Академічній читальні 5 травня.
Медаль Генрика Сенкєвича як почесного громадянина Львова
Трактування події різними виданнями
Оцінка польської преси ("Kurjer Lwowski", дepжaвнa "Gazeta Lwowska") полягала головно в тому, що зустріч стала визначною подією для польської спільноти, особливо для молоді, яка виявила своє захоплення і пошанування смолоскипною ходою і численними оваціями "Хай живе" (Niech żyje). Сам Генрик Сенкевич теж виявляв повагу до львівської публіки, з'являючись перед нею із непокритою головою.
З точки зору української преси ("Діло"), ця подія не зачепила непольську частину львів'ян, залишившись патріотичною польською акцією, при цьому значною мірою елітною. Метою візиту письменника, на думку редакції "Діла", була фінансова підтримка польських установ. Зокрема, його лекції мали фінансово допомогти пенсійному фондові Товариства польських журналістів (Towarzystwo polskich dziennikarzy) та Товариству народної школи (TSL — Towarzystwo Szkoly Ludowej). Доволі показовим,оскільки демонструє рівень відносин між українським і польським журналістським середовищами, було зауваження газети "Діло" про те, що львівські поляки звикли організовувати своїм гостям "сніданки, обіди, вечері…", разом із тим не особливо дбаючи про змістовне наповнення візитів.
