Традиційно Львів як столиця автономної Галичини був центром святкувань для поляків з трьох частин колишньої Речі Посполитої. Тут відзначали річниці Люблінської унії, Листопадового і Січневого повстань, Битви під Віднем, Конституції 3 травня та інші дати. Так тривало ще з 1872 року, коли поляки згадували 100-ліття першого поділу Польщі. Тоді Рада міста Львова виділила на цю акцію кошти, а на річницю з'їхалися делегати з Кракова, Познані та Сілезії. Місцеві русини, щоб дистанціюватися від польських трагедій, влаштували замість жалоби карнавальні вечірки і святкували прихід австрійської влади як "звільнення з лядської неволі".
Патріотичні організації (а майже всі організації того часу були патріотичними) відзначали, окрім згаданих ювілеїв, ще багато дат. Наприклад, річницю смерті Тадеуша Костюшка, смерть маршала наполеонівської армії Юзефа Понятовського чи наполеонівські війни взагалі. А також окремі події Січневого і Листопадового повстань, як-от страту повстанців у Варшаві в серпні 1864 року. Більшість із цих заходів не були масштабними і проходили, як правило, у вигляді вечорів пам'яті в залах товариств. Але під час "круглих" ювілеїв намагалися не лише залучити більше людей, а й урізноманітнити програму святкувань.
"Обходи" до 115-ліття перемоги Костюшка під Рацлавицями належать якраз до цієї категорії, адже, крім традиційних богослужінь, урочистих академій і мітингів, містили інші цікаві "нестандартні" заходи. У 1909 році львівські поляки не обмежилися урочистим богослужінням в Латинській катедрі та вечором пам'яті в залі товариства "Зірка" (Gwiazda) 28 травня.
25 квітня реміснича молодь вшановувала повстанця і шевця Яна Кілінського: до його пам'ятника поклали квіти, сам пам'ятник підсвітили і провели біля нього мітинг. Наприкінці вечора пройшли походом від пам'ятника Кілінському до пам'ятника Міцкевичу.
Мітинг біля пам'ятника Яну Кілінському
Встановлення пам'ятної таблички і хреста на Чортових скелях
Однією з найбільш помітних подій стало встановлення пам'ятної таблички і хреста на Чортових скелях. Залізна таблиця 1 х 1,5 метри з написом на честь Тадеуша Костюшка і Бартоша Ґловацького розмістилася на стіні скелі, а на вершині — залізний хрест з написом "3 травня". Посвячення відбулося на день Божого Тіла у четвер 10 червня 1909 року. Організатором заходу було товариство ремісників "Зірка", члени якого зібралися біля пам'ятника Бартошу Ґловацькому на Личаківській рогатці, а звідти з оркестром вирушили через ліс до Чортових скель близько о пів на четверту дня. До походу приєдналися члени львівського польського "Сокола", інших патріотичних організацій та учнівська молодь — всього близько 2000 людей.
На галявині біля скель вже очікували ще близько 2000 осіб: члени патріотичних організацій з Винників, Чижок, а також польські і українські селяни з навколишніх сіл. Оркестр виконав національний гімн, і на висоті 9 метрів від землі таблицю вмурували в скелю. Над таблицею вмурували образ Ченстоховської Богородиці, а на вершині — залізний хрест. Всю композицію освятив єпископ Владислав Бандурський (Władysław Bandurski), після чого відбувся мітинг, історична лекція і виконання патріотичних пісень хором товариства "Зірка".
Освячення відбувалося ввечері тому, що до обіду на площі Ринок проходили традиційні урочистості до свята Божого Тіла, в яких були залучені римо-католицький архієпископ, намісник, маршалок сейму, представники Ради міста, Стрілецького товариства і товариства "Зірка", а також солдати 30-го і 15-го піхотних полків.
А наклалися ці дві події в один день тому, що це вже була друга спроба освятити таблицю на Чортових скелях. Попередню таблицю вмурували в травні, але перед освяченням її зняли і розтрощили троє українців із сусіднього села Лисиничі. На суді вдалося довести, що справа не має політичного підґрунтя, тому обмежилися грошовим відшкодуванням на користь "Зірки" і ув'язненням на 2 і 3 місяці.
В наступні роки товариство "Зірка" до 3 травня організовувало свої акції за маршрутом "пам'ятник Ґловацькому — Чортові скелі — пам'ятник Ґловацькому". В цих походах брали участь переважно представники робітничої молоді, ішли зі смолоскипами, бенгальськими вогнями під звуки оркестру. А на галявині під Чортовими скелями проводили мітинги.
Вшанування Берка Йоселевича
Берко Йоселевич. Картина Юліуша Коссака. З колекцій Національного музею в Кракові
Ще одним "нестандартним" заходом, який відбувся в рамках 115-річчя перемоги Костюшка під Рацлавіцами, було вшанування Берка Йоселевича — єврея, польського офіцера і повстанця, учасника наполеонівських воєн, що загинув в битві з австрійською армією. Львівські урочистості 13 червня 1909 року були приурочені ще й 100-літтю його смерті. Вони є чудовою ілюстрацією того, як львівських євреїв включали в польський національний проєкт.
Свято почалося з синагоги Темпель, де були присутні обидва віцепрезиденти і численні радці. На вулиці Берка (яка відтепер мала називатися Берка Йоселевича) відкрили меморіальну таблицю. Площа Збожева і вулиця Сонячна були "заповнені людьми, переважно євреями", як писала "Gazeta Lwowska". А вся вулиця Берка (тепер вулиця Маєра Балабана) , як і вся єврейська дільниця (але не все місто, тобто урочистості мали явно виражений етнічний характер) була святково прикрашена. Біля меморіальної таблиці встановили трибуну. Віцепрезидент Львова Тадеуш Рутовський (Tadeusz Rutowski) говорив, що 115 років тому "єврей-поляк" відчув в собі патріотичні почуття, що "євреї є синами тої самої Вітчизни" і що "ця земля є справжньою матір'ю для них". Згадав польських королів, які захищали євреїв від погромів і давали рівні зі всіма іншими народами права. І що в добу автономії, в складі Австро-Угорщини, "поляки дали євреєм повний набір свобод". Цікаво, що Тадеуш Рутовський не згадав австрійське законодавство, адже саме воно, по суті справи, гарантувало євреям рівноправність, а не добра воля польських чиновників. Від імені повстанців 1863-1864 років говорив Ізидор Карлсбад (Izydor Karlsbad), а від імені єврейської громади — депутат Натан Льовенштайн (Natan Loewenstein). Він теж наголошував на рівноправності, яку євреї "заслужили" своєю жертовністю та працею для спільної батьківщини.
Потім відбувся похід до пам'ятника Міцкевичу. В поході вулицями Коженьовського, Алембеків, Шпитальною, площею Ґолуховських і вулицею Гетьманською взяли участь польські "соколи", цехи (зі штандартами), члени Ради міста і численні товариства. Але більшість учасників все ж таки були членами єврейських організацій. Під пам'ятником промовляв д-р Горовіц (теж про взаємну любов поляків і євреїв та про спільну вітчизну), який від імені юдеїв Львова поклав вінок до пам'ятника "пророку". Тобіаш Ашкеназі (Tobiasz Aszkenaze) у своїх оцінках пішов далі за попередніх промовців, заявивши, що подвиг Берка Йоселевича "відкупив євреїв" і зробив їх частиною польської нації. Все це відбувалося, як і зазвичай, під музичний супровід оркестру.
Загалом, постать Берка Йоселевича давала багато простору для ідеологічних маневрів. Від "єврей, який своєю кров'ю засвідчив любов до Польщі і заплатив за неї життям", або "народ в народі відчув себе поляками", і аж до ностальгії за часами Речі Посполитої, коли начебто існували рівні можливості для всіх національностей. Зрештою, Йоселевич загинув на війні з Австрією, і це теж додавало заходу опозиційності до Відня.
Така ідилія не залишилася непоміченою в пресі: газети писали про "дивне" явище, коли члени "Сокола" та інших польських патріотичних організацій зібралися в єврейській дільниці, хоча зазвичай не цурались антисемітизму.
Реакція українців на ці події була очікувано стриманою — "вигадані польські ювілеї" українські газети воліли не помічати. А коли і перетиналися з ними в реальному житті, не шкодували критичних епітетів на адресу поляків. Так сталося, наприклад, коли на площі Ринок перетнулися учасники вшанування Берка Йоселевича і процесії з нагоди Божого Тіла за "руським" календарем.
* * *
Отже, польські патріотичні маніфестації на початку ХХ століття ставали більш різноманітними, охоплювали ширшу географію (як-от Чортові скелі під Львовом) і залучали нові групи населення (наприклад тих євреїв, які ототожнювали себе з польським політичним проєктом). Звичайні маніфестації, про які можна було лише мріяти в середині ХІХ століття, вже не задовольняли запитів суспільства. Крім того, численні пам'ятники національним героям (Ґловацькому, Кілінському) і меморіальні таблиці визначним постатям (Йоселевичу) дозволили проводити урочистості в різних точках міста і навіть поза ним.
