Політичні маніфестації після звільнення Львова (1915)

Після того як 9 червня 1915 року російська армія залишила Львів, життя не повернулося до звичного ритму в один момент. Навпаки — побутових проблем ставало чимраз більше. Вже в липні преса почала писати про епідемію холери, яка, як і близькість фронту, не дозволяла повернутися до Львова евакуйованим на початку війни мешканцям та представникам влади.

Українці, в тому числі Греко-католицька церква, після того як австрійська влада репресувала русофілів, а російська — українофілів, були явно дезорганізовані та послаблені. Їм, як і євреям після російського погрому і регулярних грабунків, було не до маніфестацій. Натомість поляки, хоч теж постраждали, але, зважаючи на загальну пропорцію населення, а також через збереження позицій Римо-католицької церкви (яка традиційно відігравала ключову роль у міських маніфестаціях), мали більше можливостей для саморепрезентації.

Головними "майданчиками" для цього залишалися релігійні та імперські свята, а окрім цього, відновилися традиції польських патріотичних "обходів". І хоча їхні масштаби явно поступалися довоєнним, зате з'явилися нові приводи для відзначень.

Фактично це була спроба відновити звичні практики, зробити так, як було до війни. Це підтверджує навіть календар — ключові дати для імперії (як от іменини цісаря) та для польських політиків (як річниця Листопадового повстання) намагалися відзначати у звичному режимі. Однак загальний фон у вигляді епідемій, дефіциту і близького фронту, а також менша кількість учасників свідчили про те, що повернення в минуле не буде. Про війну нагадували і нові пам'ятні дні, які спочатку спробували просто вмонтувати в існуючий перелік "важливих дат".

* * *

Перша річниця польських легіонів

6 серпня 1915 року у Львові, зокрема, святкували першу річницю входження польських легіонів (частин австрійської армії) на територію Королівства Польського (в складі Російської імперії). Тут за звичною схемою було поєднано націоналізм та лояльність до Габсбурґів — традиційні складові галицької політики часів автономії. Тоді ж у львівській пресі почав на повну силу формуватися культ Юзефа Пілсудського. Зранку 6 серпня в костелі бернардицнів відбулося урочисте богослужіння "за перемогу польської зброї". Був представник міської влади, члени цехів і корпорацій з прапорами, різні товариства, школярі, громадськість. Після відправи традиційно співали патріотичних пісень. Ввечері — спеціальна програма в Міському театрі, де жіночий комітет з благодійною метою продавав відповідні сувенірні відзнаки.

Втім, основні урочистості проходили в безпечнішому Кракові — там встановили колону-пам'ятник, організували масовий мітинг до річниці створення Головного польського комітету (міжпартійного об'єднання, що орієнтувалося на Австро-Угорщину та Німеччину в Першій світовій війні), до Кракова на святкування 16 серпня виїхала й делегація зі Львова.

85-ліття імператора Франца Йосифа

18 серпня 1915 у Львові відзначали 85-ліття імператора Франца Йосифа. Міська влада з цієї нагоди просила мешканців напередодні, 17 серпня, до 7 вечора прикрасити свої будинки і вивісити прапори, а також взяти участь в урочистих ранкових богослужіннях у всіх храмах міста.

Увечері 17 серпня, о 19:00 годині, розпочався урочистий похід вулицями міста. Учасники зібралися навпроти Сейму, а спеціальна команда зі смолоскипами — за годину до цього біля пожежної станції на площі Стрілецькій (сучасна Данила Галицького), після чого організовано приєдналася до головної маніфестації.

Перед походом напроти Сейму (в будівлі якого тоді розміщувалося військове командування) три військові оркестри зіграли державний гімн. Після цього три колони зі смолоскипами та оркестрами пройшли різними маршрутами центральними вулицями. Вечір закінчився ілюмінацією на будівлях в середмісті, серед яких особливо відзначали ратушу та спеціальну конструкцію в Єзуїтському парку.

Програма 18 серпня максимально нагадувала звичні довоєнні традиції: між 6 і 7 ранку військові оркестри зіграли "побудку" на вулицях, о 9:00 в усіх храмах міста провели урочисті богослужіння, на які організовано, з прапорами і штандартами, прибули члени цехів та організацій. О 13:00 годині дня — прийняття у військових комендатурах, а о 14:00 годині з Цитаделі вистрелив 21 гарматний залп, тоді ж для офіцерів організували прийняття в ресторані у Єзуїтському парку.

Були і традиційні депутації від цехів, товариств та організацій, які, за відсутності у Львові намісника, засвідчували свою лояльність імперії тимчасовому старості міста. Також організували  звичну святкову програму в Міському театрі на 7 вечора. А благодійні заходи, які завжди супроводжували іменини Франца Йосифа, полягали цього року в тому, що військових інвалідів нагороджували спеціальними стипендіями, при чому теж в ратуші.

 

Попри такі позитивні урочистості і свята, ситуація в місті продовжувала погіршуватися. Почалася епідемія холери, отже в'їзд та виїзд зі Львова був ускладнений. Влада намагалася за допомогою "хлібних карток" обмежити спекуляцію та ріст цін. Та й сама "влада" була доволі обмежена не лише фінансово, а й кадрово. Після евакуації 1914 року, вивезення росіянами виконувача обов'язків президента міста Львова Тадеуша Рутовського як заручника, містом керував староста. А намісник, згодом генерал-губернатор, з'являвся не часто, автомобілем і переважно на один день.

В армію рекрутували все більше працездатних чоловіків, що відразу було помітно на вулицях міста — з'явилися жінки-офіціантки, кондукторки в трамваях, в оголошеннях все частіше писали про вакансії для робітників.

Оскільки тривала епідемія, а фронт пролягав зовсім недалеко (біля Сокаля, Перемишлян), то ще навіть у жовтні про повернення евакуйованих навіть не йшлося. До всього цього додалися дефіцит солі, брак продуктів та проблеми з дровами.

Тим не менше, польські політичні активісти намагалися не пропускати звичні пам'ятні дати, як от битву під Віднем і перемогу короля Яна Собєського, хоча про давню масовість і помпезність мова не йшла. 19 вересня 1915 року римо-католицький та вірменський митрополити в присутності офіцерів і публіки освятили новий військовий цвинтар біля діючого Личаківського. 29 вересня на свято Михаїла — патрона міста Львова, відбулася меса в бернардинському костелі і процесія центральними вулицями.

Іменини цісаря

У неділю 3 жовтня, напередодні іменин Франца Йосифа, декілька тисяч школярів з вчителями зібрали на площі Ринок, щоб засвідчити лояльність монархії. З цієї нагоди відмінили традиційний базар, а рух трамваїв обмежили. Хоча ніякої оригінальної програми не було — все закінчилося промовами з балкону ратуші і виконанням державного гімну — сам захід був доволі велелюдним, деякі газети писали про 10 000 учасників. На самі іменини, 4 жовтня, крім урочистих богослужінь у головних храмах міста, провели спеціальні заходи в школах.

Цікаво, що, як і в час російської окупації, польські активісти використовували офіційні імперські та релігійні урочистості для просування свого порядку денного. Наприклад, богослужіння за загиблими солдатами чи концерти церковної музики фактично перетворювалися на молебні за звитягу польської зброї. В неділю, 3 жовтня, відразу після зборів шкільної молоді на іменини цісаря в домініканському монастирі зібралися процесії з різних костелів Львова —  розпочинався місяць, присвячений Богородиці, тому на площі Ринок встановили чотири вівтарі і провели обряди, традиційні для відомого своїм патріотичним наповненням свята Божого Тіла. А після цього місяця, в листопаді, у костелах почалася серія богослужінь "за Польщу".

Поминальні дні і вшанування Тадеуша Рутовського

З середини жовтня почалися традиційні вечори в залах товариств і організацій, присвячені Тадеушу Костюшкові, але ніяких масових заходів "на вулиці" з цієї нагоди не проводили.

Натомість "задушні дні" початку листопада були набагато організованішими, аніж зазвичай. 1 листопада, на Всіх святих, відбулося урочисте богослужіння в Латинській катедрі зі збором пожертв для родин військовослужбовців, а після обіду — концерт церковної музики та урочиста процесія. Аналогічно пройшов і Задушний день 2 листопада. Потім провели ще поминальні богослужіння 3, 6 і 8 листопада. Стосовно ж прикрашення цвинтарів, то кошти закликали жертвувати бідним, сиротам та інвалідам, при чому не лише у Львові, а навіть для Королівства Польського. І все одно — людей і лампадок на цвинтарях 1 листопада 1915 року було більше, якщо порівнювати із минулорічною ситуацією, коли місто було окуповане росіянами, а на Личаківському цвинтарі стояли російські патрулі. Окрім того, тепер можна було співати патріотичних пісень та вшанувати могили учасників Січневого повстання.

В цей же проміжок часу в місті вирішили вшанувати Тадеуша Рутовського, який був Президентом міста Львова в час російської окупації і якого росіяни депортували при відступі як заручника, і чиї іменини були 28 жовтня. Окрім урочистого богослужіння в Латинській катедрі, було організовано надсилання листівок, заходи в школах, урочистий вечір в Міському театрі, а також перейменування вулиці Театральної на вулицю Тадеуша Рутовського з прикрашанням та декоруванням будинків. Дрібні урочистості проводилися 4 листопада навіть в кухнях для потребуючих.

7 листопада, після отримання інформації про взяття міста Ніш болгарськими військами (союзниками Австрії), Львів було прикрашено державними прапорами, а 10 листопада відбувся перший у Львові похорон військового з "польських легіонів". З цієї нагоди зібралося чимало народу, була почесна варта з піхотинців австрійської армії, загиблого поховали на Личаківському цвинтарі. 

Річниця Листопадового повстання

29 листопада, на річницю Листопадового повстання, у Львові провели "обходи" практично у довоєнному форматі. Напередодні, в неділю, 28 листопада о 3 годині, розпочалася зустріч на Личаківському цвинтарі на ділянці похованих учасників повстання 1831 року. На саме свято — урочисте богослужіння в Латинській та Вірменській катедрах, збори благодійних внесків,  заходи в школах та окремих дільницях міста, а на 19:00 увечері — святкова програма в Міському театрі. На всіх заходах були присутні представники Головного польського комітету. На богослужінні в Латинській катедрі варто відзначити майже "довоєнне" представництво — учасники Січневого повстання, представники влади, професори Університету та Політехніки, Стрілецьке товариство, товариства "Ґвязда" і "Скала", цехи, пожежники.

Річниця правління Франца Йосифа

Після цього 67-му річницю правління Франца Йосифа 2 грудня відзначили більш ніж скромно, обмежившись богослужінням. Цього ж дня з'явилося вже остаточне повідомлення (а не анонс) про те, що до Львова та кількох інших міст і повітів можна повертатися евакуйованим особам. Здавалося, що час, коли місто перебуває в зоні бойових дій, закінчився. Тому можна буде повернутися до звичного календаря, в якому австрійські імперські свята чергуються із польськими національними, формуючи звичну подвійну лояльність. Однак події наступних місяців, а саме загострення суперечок у трикутнику між Віднем, польськими та українськими політиками, продемонстрували, що повернення до довоєнного порядку денного не буде.