Страйки в травні 1905 року у Львові не були масовими, і в принципі повідомлення про них мало відрізняються від повідомлень про страйки в інших містах Галичини. Зрештою, навіть першотравень в неспокійному 1905 році у Львові відбувся без конфліктів.
Однак протягом травневих страйків 1905 року з'явилася тенденція, яка на повну силу проявилася під час липневого страйку будівельних працівників — спроба розіграти "патріотичну карту" в протистоянні робітників з працедавцями. Для цього використовували пресу, плакати на стінах будинків, промови під час мітингів чи нарад.
Конфлікт "патріотичних майстрів" та низько кваліфікованих найманих працівників
На початку травня відбувся короткий страйк 40 робітників, задіяних на будівництві вокзалу. Він швидко закінчився після того, як робітникам підвищили платню. Тоді ж страйкували "шевські челядники" — низько оплачувані, некваліфіковані наймані робітники. 9 травня делегати "челядників" та "майстрів" зустрілися для досягнення компромісу (підвищення платні), однак безрезультатно. Бажаного підвищення "челядники" домоглися після двох тижнів страйку — 19 травня.
Цей конфлікт "майстрів" (еліти) із "челядниками" присутній і в інших сферах економіки. Він цікавий, якщо розглядати його ще й в контексті популярних тоді патріотичних "цехових" святкувань, де майстри та міська еліта використовувала "традицію" та націоналістичну риторику для просування свого порядку денного.
Під час ще одного страйку, який розпочався на початку травня — цього разу "кравецьких челядників", ідея локального патріотизму знайшла суто фінансове втілення. Навіть демократичний "Kurjer Lwowski" писав, що продовження страйку вигідне передусім підприємцям з-поза Галичини, оскільки підвищення платні зробить місцеві товари дорожчими, а отже — неконкурентними порівняно з імпортними. Хоча працівники вимагали не лише грошей, а й покращення стану гігієни на робочих місцях, попередження про звільнення за 14 днів, регулярних щотижневих виплат зарплати.
Головним інструментом пропаганди стали плакати на стінах. Коли домовитися не вийшло, "майстри" опублікували відозву до львів'ян, в якій лякали засиллям імпортних товарів і банкрутством місцевих підприємців. Робітники у відповідь погрожували відкрити власний цех — "страйкову робітню", у пасажі Міколяша (у приміщеннях, орендованих Товариством будівельних робітників "Ogniowo" — ред.).
"Заборонені прийоми" інформаційної війни
Коли ставка на патріотичні почуття не спрацювала, працедавці спробували зіграти на протиріччях серед самих робітників. В місті з'явилися афіші приблизно такого змісту: "Колеги кравецькі робітники! Вже два тижні завдяки проводирям ми ходимо без роботи. Ці проводирі діють в інтересах віденських продавців готового одягу. А ми через них терпимо голод і нужду. Всі до праці! Краще жити за зароблене, аніж за вижебране. Нам вони вділяють по 1 кроні, собі беруть по 100. Геть підкуплених підбурювачів до страйку!". Характерно, що авторів цього повідомлення так і не знайшли, зате поліція заборонила страйкарям розклеювати свої плакати у відповідь.
Закінчення страйку кравецьких працівників, солідарність єврейських та християнських робітників
17 травня на зборах страйкарів побував депутат Державної ради, очільник соціал-демократичної партії Іґнацій Дашинський (Ignacy Daszyński). Цього ж дня кравецькі челядники юдеї вирішили, що 18 травня також розпочнуть страйк, якщо до того часу челядники-християни не вирішать свої питання. 17 травня домовилися лише про підвищення на 15% платні для тих, хто був задіяний на армійських замовленнях. Після цього вони повернулися до роботи.
Врешті 19 травня, після 18 днів страйку, сторони досягли порозуміння. Оплату праці підвищили на 10-30%.
Інші травневі страйки
10 травня розпочався страйк на цегельнях Снопкова. Робітники вимагали підвищити платню і покращити умови праці. Всього на цегельнях працювало близько 300 робітників. Сезон тривав 5 місяців на рік. Цікаво, що страйкувала не найменш кваліфікована група — кожен з трьохсот працівників своїм коштом наймав собі помічників.
Через день заворушення охопили 24 підприємства. 12 травня делегати страйкарів вели переговори із власниками підприємств, але безрезультатно. Лише за тиждень власники погодилися на підвищення платні і страйк припинився.
15 травня відбулися збори "прачок і прасовачок". В громадських пральнях Львова працювало близько 200 жінок, які вимагали зменшити робочий день до 10 годин, підняти платню на 25% і "людяного" ставлення. Вимоги мали бути прийняті до 20 травня, інакше працівниці погрожували страйком. Однак не витримали і почали страйк раніше — 19 травня. Цього дня в обід вони ходили натовпом від однієї пральні до іншої і брали з собою тих жінок, які ще працювали. Власники двох пралень відразу погодилися з вимогами страйкувальниць, інші - згодом, тому страйк швидко припинився.
У травні, якщо розглядати цю історію з подальшої перспективи, у Львові були випробувані деякі методи страйку і боротьби з ним. Це походи страйкарів по робочих місцях і фактично примус до припинення роботи, агітаційні плакати, публікації в пресі та використання "патріотичних" аргументів. Однак на повну силу все це проявилося в липні — під час тривалого і драматичного страйку будівельних працівників.
