Збори "проти російського варварства в Польщі". Львів, кінець січня – початок лютого 1905 року

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

У кінці січня 1905 року російська влада придушила робітничі виступи в містах Королівства Польського. Після цього львівські соціал-демократи організували збори студентів та робітників, які закінчилися ходою центром міста та погромом редакції газети "Słowo Polskie". Газета явно симпатизувала польським націоналістам-ендекам, розміщувала антисемітські статті, критичні матеріали стосовно польських страйкарів в Російській імперії, а самі виступи називала "соціалістичним терором". 

Ця подія, з одного боку, є типовою соціалістичною маніфестацією у Львові, коли через брак робітників значну частину демонстрантів складали студенти лівих політичних поглядів. З іншого боку — це типовий патріотичний мітинг, адже мова йшла про солідарність з поляками, які борються проти російського царату. Це приклад того, як ситуація виходить з-під контролю організаторів і закінчується сутичками. А також ілюстрація до польсько-українсько-єврейських стосунків в середовищі соціал-демократів.

 

Маніфестація 31 січня 1905 року. Соціал-демократичні збори в "Народному театрі" та погром приміщення газети "Słowo Polskie"

Ще 30 січня ввечері відбулося студентське віче, яке "привітало і підтримало страйкуючих". А вже у понеділок 31 січня, з ініціативи PPSD (Польської соціал-демократичної партії Галичини і Сілезії) у Народному театрі на вулиці Шайнохи (сучасна вулиця Банківська, 5) провела збори для обговорення ситуації в Росії. Їх організували попри заборону поліції та відсутність головного доповідача  Миколи Ганкевича. Доповідали натомість Семен Вітик та Герман Діаманд (Herman Diamand). Вони подякували Раді міста Львова за співчуття робітникам, що постраждали у сутичках з російськими жандармами, та описали ситуацію в Росії. 

Насамкінець на зборах процитували свіжі випуски львівської газети "Słowo Polskie", в яких критикувалися виступи робітників. Газета засуджувала демонстрації за анархію на вулицях, виправдовувала дії жандармів та російської армії, а також систематично ставила під сумнів саму ідею соціалістичної революції. Учасникам віча пояснили, що націоналізм, антисемітизм та ворожість до соціалізму спрямовані проти союзу поляків і євреїв в Королівстві Польському.

Після цього заклики розходитися почули не всі — майже половина учасників зборів (близько 500 осіб) вирішили піти до редакції згаданого часопису і висловити своє обурення. Молодь вибила шибки в кіоску "Słowo Polskie" у пасажі Міколяша, порозкидала книжки і газети. Далі рушили на вулицю Хоронщизни (сучасна Скорика, 17), де розміщувалася редакція часопису, але в брамі на них уже чекав відділ поліції. Тому демонстранти лише розбили камінням і палицями вікна на першому і другому поверхах будинку та розтрощили інформаційну табличку при вході. Тоді розійшлися по домівках, поліція нікого не затримувала.

Саме "Słowo Polskie" наступного дня вийшло із повідомленням про те, що соціалісти напали на двох жінок. На дружину сторожа, яка спробувала не впускати маніфестантів в двір, і на продавчиню в газетному кіоску, з якого "покрали книжки". Поліція, як йшлося в публікації, самоусунулася.

Урядова "Gazeta Lwowska" подала коротку замітку, в якій згадали доповідачів на зборах, 33 вибиті шибки та безлад біля газетного кіоску.

 

2 лютого 1905 року. Віче студентів "трьох народів", солідарність робітників та студентства, похід до Міського театру і пам'ятника Міцкевичу

2 лютого в тому ж залі на вулиці Шайнохи відбулося студентське зібрання. Демократичний польський часопис "Kurjer Lwowski" писав про "львівську польську академічну молодь, яка привітала вибух відвертої революційної боротьби проти царської тиранії", а також "вітає молоду Росію, яка готова прикластися до звільнення Польщі-Литви-України та інших народів". Цікаво, що в цьому формулюванні ніби і згадані різні народи, але організатором вказані лише студенти-поляки, а саме формулювання про три народи є явною алюзією до Речі Посполитої.

В українському народовецькому "Ділі" йшлося про збори "академічної і політехнічної молоді трьох національностей". А також про майбутню "нову Росію, що може долучитися до визволення України, Польщі, Литви та інших народів". Окремо зазначалося, що студенти ухвалили резолюцію на підтримку російського письменника Максима Горького, який був заарештований в Санкт-Петербурзі, оскільки засудив розстріл царськими військами демонстрації 22 січня (т.зв. Кривава неділя). Тоді на його підтримку виступили діячі культури та науки багатьох європейських країн, в багатьох містах пройшли студентські демонстрації.

На вічі ухвалили резолюцію, укладену трьома мовами: польською, українською та їдишем, а потім ще обговорили ситуацію в Росії, допомогу постраждалим та позицію львівської газети "Słowo Polskie". Наприкінці до віча приєдналися робітники, які прийшли на вулицю Шайнохи, співаючи гімн "Червоний прапор" ("Czerwony sztandar"). Декілька з них увійшли до зали і зі сцени запевнили присутніх, що робітники допоможуть студентам в їхній боротьбі.

Далі студенти і робітники сформували колону, яка, за оцінками газети "Діло", складалася з 1500 чоловік. Маршрут пролягав вулицями Сикстуською, Карла Людвіга до Міського театру, а потім Гетьманською до пам'ятника Міцкевичу. Демонстранти несли транспаранти з написами "Проч з царатом!", "Нехай живе самостійна українська республика!" а також "польські, подібного змісту".

"Kurjer Lwowski" описав цілком інші транспаранти. На початку колони несли червоний штандарт з написом польською мовою "Хай живе революція", потім — біло-червону хоругву з написом польською і українською мовами "Геть царат" та "Нехай живе вільна і незалежна республіка польська і українська". На вулиці Гетьманській до робітників звернувся комісар поліції з вимогою згорнути транспаранти, але його проігнорували.

Коли робітники і студенти підійшли до пам'ятника Міцкевичу, один зі студентів, виголошуючи промову, демонстративно подав руку робітнику, закликаючи боротися з царатом. В цей момент в натовпі замайорів великий червоний прапор. А учасники віча заспівали робітничий гімн та "Jeszcze Polska".  Після цієї театральної сцени Семен Вітик підбив підсумки мітингу і закликав всіх спокійно розійтися. Врешті центр міста повернувся до звичного вигляду, лише площа Смольки (сучасна Григоренка), де мешкав російський консул, була оточена поліцією.

Ще більше відрізнялися матеріали урядового часопису "Gazeta Lwowska" та націоналістичного "Słowo Polskie" — газет, які відверто не симпатизували демонстрантам. "Słowo Polskie" писало, що "відлам академічної молоді — соціалісти, а також молодь українська і єврейська" організували збори 400 осіб, яке голосно назвали "загальностудентським віче". Спільний похід з робітниками оцінили в 1000 осіб, при чому польський напис на транспаранті звучав "Хай живе революція!" Під час демонстрації російське консульство було оточене кінними і пішими відділами поліції.

Урядова "Gazeta Lwowska" теж писала про "відлами" молоді, причому кількість учасників зменшилась до 650 студентів та 150 робітників. Зате написали про червоний і червоно-білий прапори, а також про українські і польські написи на транспарантах. Як зазвичай в таких випадках, позитивно описали дії поліції, яка змусила сховати провокативні транспаранти, не допустила мітингувальників через вулицю Яґеллонську до російського консульства на Сикстуській, 46, і навіть склала протоколи на двох демонстрантів за опір представникам влади і образу честі.

 

Після мітингу

Наступного дня, 3 лютого, головного редактора газети "Słowo Polskie"  Зиґмунта Василевського (Zygmunt Wasilewski) підстерегли вранці біля дому і вдарили в лице. Одного з нападників, студента Політехніки, затримали перехожі і передали в руки поліції. Це спричинило новий виток дискусій про свободу слова, допустимі методи політичної боротьби і про участь молоді в політиці.

4 лютого газета "Діло" повідомляла, що президента міста Міхала Міхальського (Michał Michalski) викликав до себе намісник граф Анджей Потоцький (Andrzej Kazimierz Potocki). Мова йшла про "антиросійську демонстрацію в ратуші", коли Рада міста ухвалила резолюцію Юзефа Гудеца (Józef Hudec) про солідарність із польськими борцями з царатом. Через цю резолюцію до намісника звертався російський консул Константін Пустошкін. Згодом взагалі з'явилася чутка, що консул просить уряд перенести консульство назад в Броди, оскільки у Львові для нього стає неможливо працювати через демонстрантів.