Восени 1905 року в Росії оголосили Жовтневий Маніфест про "дарування" конституції. З одного боку, це підштовхнуло австрійських політиків вимагати реформ і Австрії. А з іншого — російська конституція не мала діяти в бунтівному Королівстві Польському, тому польські активісти в Галичині проводили ще й акції солідарності з поляками Російської імперії.
28 листопада 1905 року австрійський прем'єр-міністр доповідав в Державній раді з приводу виборчої реформи. З певними застереженнями, він все таки висловився "за" загальне виборче право. Зрештою, впровадження реформи зайняло більше року, і після ухвалення відповідних законів Державною радою та Палатою панів, вибори за прямим, таємним, загальним виборчим правом відбулися аж у 1907 році.
А до того, у листопаді 1905 року, тема виборчої реформи була надзвичайно актуальною. Польські соціал-демократи (PPSD), як і у випадку зі страйками у Львові в 1905 році, змогли сформулювати чіткі вимоги і мобілізувати своїх прихильників. Патріотичності цій діяльності додавали акції солідарності із варшавськими протестами. Така позиція вигідно вирізнялася на фоні заходів націоналістів елементарною наявністю кінцевої мети протестів — загальним, прямим, таємним виборчим правом. Для маніфестацій також було вдало обрано час і місце: під будівлею Сейму, коли там тривали обговорення на тему виборчого законодавства. Або в день виступу прем'єра в парламенті, коли синхронно з мітингами у Відні, Празі та інших великих містах імперії соціал-демократи організували маніфестацію та одноденний загальнольвівський страйк.
На окрему увагу заслуговує діяльність єврейської соціал-демократії, яка в листопаді 1905 року діяла у Львові абсолютно окремо від PPSD.
Мітинги початку листопада
У неділю, 5 листопада, зранку відбулися збори в 14-тьох робітничих товариствах. На них обговорювали питання виборчої реформи, а також критикували консервативну позицію більшості в Галицькому сеймі. На 12:00 учасники цих зборів підійшли під пам'ятник Адаму Міцкевичу, де соціал-демократична партія організувала мітинг.
Головною атракцією мітингу стали не промови Миколи Ганкевича, Семена Вітика чи Германа Діаманда (Herman Diamand), а поява серед натовпу червоних прапорів. Поліції не вдалося конфіскувати ці прапори ані на площі Марійській, ані під Міським театром, ані під Галицькою ощадною касою, куди підходили маніфестанти, періодично штовхаючись із поліціянтами.
Тим часом головні сили поліції з ранку до пізнього вечора чергували на вулицях Оссолінських і Коперника, щоб не допустити похід під російське консульство, та в районі площі Домбровського, біля редакції газети "Słowo Polskie", яка неодноразово потерпала від демонстрантів за свою позицію щодо революції в Росії.
У понеділок, 6 листопада, в "залі Данка" на вулиці Шайнохи соціал-демократи скликали ще одне зібрання стосовно виборчого законодавства. Прийшло близько 1500 чоловік, тому в залі всі не помістилися. І поки в приміщенні говорили Микола Ганкевич та Герман Діаманд, на вулиці до ліхтаря приставили драбину, з якої виступали студенти.
О 21:15 увечері збори закінчилися і частина присутніх (близько 800 осіб) вирушила на площу Ринок, співаючи робітничі гімни "Червоний прапор" ("Czerwony sztandar") і "O cześć wam, panowie". Вулицями Сикстутською, Кілінського, площею Капітульною пройшли без пригод, хоча колона по дорозі поповнювалася свіжими учасниками. На Ринку Герман Діаманд закликав всіх розходитися, але його послухала лише невелика частина натовпу.
Більшість мітингарів рушили на Краківську, де вирішили з'ясувати стосунки з двома комісарами поліції, які традиційно супроводжували подібні заходи. Комісарів врятував кінний відділ поліції, який палашами розігнав демонстрантів. Вони відступили, перегрупувалися і почали кидати в поліціянтів камінням та цеглою. Підійшов піший відділ поліції і разом з кавалеристами змусив протестувальників розійтися. В результаті було поранено шаблями двох мітингарів, один поліціянт так само був травмований.
Після цього демонстранти відходили за маршрутом вулиця Галицька — Баторія — Академічна — пам'ятник Уєйському — площа Марійська. Врешті поліції вдалося розсіяти натовп аж о 23:00 увечері. Одного з них заарештували за образу представника влади.
Мітинг 6 листопада
Єврейські маніфестації в листопаді 1905 року
У суботу, 11 листопада (в день, коли Рада міста відзначала 250-річчя облоги Львова військами Богдана Хмельницького, і за день до того, як поліція розігнала маніфестацію українців з цього приводу), єврейські соціал-демократи організували мітинг на площі Збожевій (сучасна Зернова). Говорили переважно про боротьбу робітників у Росії та про виборче право в Австрії. Після мітингу вирішили пройтися єврейським кварталом з трьома червоними прапорами і табличкою "Ż.P.S.D." (Єврейська соціал-демократична партія). Похід розігнала поліція, одного учня гімназії поранили шаблею, одного робітника заарештували.
У листопаді євреї Львова вшановували також жертв погромів у Російській імперії. Спочатку представники робітничих і студентських товариств зібралися на вулиці Різницькій (в приміщенні одного з товариств), а звідси пішли на богослужіння. На чолі колони несли чорний прапор з написом на їдиші "Голос крові наших братів волає про знищення царату — організація Poalej Zion". Жалобні богослужіння відбулися в Темплі, в синагогах на Собєського і Божничій. Під Темлем зібралися також і єврейські соціалісти. Звідси похід (під чорним прапором) вирушив площами Краківською і Ґолуховських та вулицею Казимирівською під приміщення товариства "Poalej Zion" на вулиці Сонячній. Тут відбувся ще один мітинг. Критикували російську владу, підтримували революціонерів, співали сіоністські пісні та "Червоний прапор". І попри те, що хтось згадав про антисемітські листівки у Львові, все пройшло мирно та спокійно. Поліція чергувала біля Темплю і біля російського консульства.
Демонстрація перед Сеймом під час розгляду питання про виборчу реформу
23 листопада, в четвер, коли в Галицькому сеймі тривали обговорення щодо виборчої реформи, соціал-демократи організували навпроти будівлі кількатисячну демонстрацію. Оскільки питання було актуальне, до маніфестації приєдналися не лише робітники чи симпатики PPSD, а й чимало прихильників реформи. Герман Діаманд, Микола Ганкевич та Семен Вітик критикували сеймову більшість, яка не підтримувала прогресивні зміни, прогнозували кінець політичного лідерства консервативних політиків та закликали робітників сильніше тиснути на "шляхетську економіку" краю. Прикметно, що цього разу Семен Вітик говорив уже українською мовою, про що не проминули згадати в своїй пресі народовці (натякаючи, що часто Семен Вітик використовував польську).
Наостанок учасники заспівали гімн "Червоний прапор" і рушили до пам'ятника Міцкевичу. Звідси, після промови Германа Діаманда, розійшлися без жодних ексцесів.
Загальний страйк і мітинг у вівторок 28 листопада 1905 року, в день виступу прем’єра в парламенті
У неділю, 26 листопада, соціал-демократи провели підготовче зібрання. В планах організаторів вівторкового мітингу була організація всезагального львівського одноденного страйку — з припиненням роботи магазинів, шинків і навіть трамваїв та залізниці. Ідею підтримали різники, пекарі, бляхарі та інші робітники (які обговорювали страйк в своїх товариствах). Різники, наприклад, вирішили працювати в понеділок протягом цілого дня, щоб першу половину вівторка присвятити мітингу. Пекарі вирішили закінчити роботу у вівторок зранку. Організатори домовилися також і про виставу в Міському театрі для робітників, яку запланували провести по обіді.
З 7:00 до 10:00 ранку мав відбутися похід "страйкової гвардії". Це явна аналогія "громадянської варти", яку організовували місцеві політики, щоб продемонструвати спроможність підтримувати порядок в місті. На 10:00 запланували зібрання в дворику ратуші — згоду на це дав президент міста Міхал Міхальський (Michał Michalski).
Перелік промовців на мітингу — українські та польські соціал-демократи, представники робітничих товариств і студентських організацій — не передбачав участі єврейської соціал-демократії. Що свідчить про серйозні розбіжності в середовищі львівських соціалістів.
На 12:00 планували похід за маршрутом вулиця Галицька — Баторія — Фредра — Академічна — площа Марійська — вулиця Карла Людвіґа. Під Міським театром мітинг мав продовжитися, а на 3 годину по обіді починалася вистава в Міському театрі. Тут же мали розповісти робітникам про перебіг аналогічних одноденних страйків у Відні, Празі та інших містах імперії. На вечір організатори анонсували "народний концерт".
Загальний страйк 28 листопада
За даними урядового часопису "Gazeta Lwowska", під ратушею у вівторок на 10:30 ранку зібралося 3500 осіб. Звісно, така кількість ніяк не могла поміститися на подвір'ї, тому близько 3000 залишилися на площі Ринок. Після промов соціал-демократичних лідерів демонстранти організували похід, в якому (знову ж таки — за даними урядової газети) взяло участь близько 6000 демонстрантів. В руках деякі з них несли транспаранти за ліквідацію куріальної системи голосування та впровадження загального, прямого, таємного виборчого права.
О 15:00 по обіді для робітників презентували виставу в Міському театрі (показували п'єсу "Весілля" Станіслава Висп'янського), а в антракті виступав Микола Ганкевич. З театру розійшлися організовано, переважно по робітничих товариствах.
Успішною виявилася і організація страйку — багато підприємств та магазинів в цей день не працювали. До 13:30 не курсували кінний та електричний трамваї (на час походів через місто). Залізниця та млини працювали у звичному режимі. Крім того, поліція швидко припиняла спроби учасників мітингу "натиснути" на власників відчинених магазинів чи змусити їх закрити крамниці.
Після мітингу
Масовість та організованість заходу відзначали навіть політичні опоненти, зокрема і зі "Słowo Polskie". Вони ж, традиційно, засуджували "втягування в політику" студентів та школярів.
Урядова "Gazeta Lwowska", де рідко можна було побачити завищену кількість учасників соціалістичного мітингу, писала про 6-тисячну колону демонстрантів.
Рада міста теж виступила "за найширшу реформу, щоб долучити до політичного життя усі верстви суспільства, бо це справа національної ваги". При цьому сама Рада міста обиралася не зовсім за таким принципом, адже існував високий майновий ценз.
Соціал-демократи змогли забезпечити масовість своїх заходів. А це означає, зокрема, що поєднання актуальних суспільних питань (робітничих чи виборчої реформи) із проблемою національної солідарності було вдалим політичним рішенням. Так у Львові, який не був промисловим центром, вдалося мобілізувати не лише робітників (яких було небагато), а й усіх прихильників реформи та багатьох співчуваючих революціонерам Росії. І в день виступу прем'єр-міністра в парламенті стати в один ряд з такими промисловими центрами, як Відень і Прага.
