Маніфестація, організована соціал-демократами в неділю, 9 липня 1905 року, могла б вважатися черговим актом солідарності із робітниками Королівства Польського в Російській імперії, де якраз тривала революція, якби не декілька важливих моментів. По-перше, маніфестація відбувалася напередодні страйку будівельних робітників, коли було вже зрозуміло, що порозуміння з працедавцями досягнути не вдалося. По-друге, під час мітингу поранили з револьвера одного з активістів, які в черговий раз вирішили розгромити приміщення газети "Słowo Polskie". По-третє, це хороша ілюстрація того, що в цьому часописі називали "соціалістичним терором".
Перебіг події
Офіційним приводом зібрати мітинг біля пам'ятника Адаму Міцкевичу було висловлення підтримки страйкуючим робітникам "за кордоном" — тобто в Королівстві Польському. А також обурення на адресу тих, хто "прислужує царату" — тобто націоналістам-ендекам, зокрема редакції "Słowo Polskie", яка регулярно критикувала як акції лівих у Львові, так і революцію в Росії.
Коли на площі Марійській (сьогодні Міцкевича) тільки розпочинався мітинг, група молодиків приблизно об 11:30 вирішила повибивати вікна у приміщенні (кіоску) "Słowo Polskie" у пасажі Міколяша. Таким чином вони хотіли висловити свою незгоду з позицією газети стосовно революції в Королівстві. Але змушені були тікати після того, як по них почали стріляти з револьвера. Всього було зроблено 4 постріли, одного з нападників поранили в ногу.
У той час, коли до натовпу біля пам'ятника Міцкевичу промовляв Микола Ганкевич, на площі Марійській з'явився фіакр з пораненим молодиком. Який, до речі, якраз і приїхав до Львова з Російської імперії. Учасники мітингу почали кричати "кров за кров" і майже рушали до пасажу Міколяша. Але Микола Ганкевич зумів відмовити їх від цієї затії — досить вчасно, адже там уже чекала поліція.
Викрикуючи "Геть царат. Нехай живе вільна незалежна Польща. Нехай живе вільна незалежна Русь-Україна" (польською мовою), демонстранти рушили до Міського театру, де знову промовляли Семен Вітик і Микола Ганкевич. Останній ще раз закликав не "псувати урочисту хвилю з'ясуванням стосунків із прислужниками царату", однак невелика частина демонстрантів усе-таки пішла і побачила біля редакції і в пасажі Міколяша відділи поліції.
На цьому мітинг закінчився, але не закінчились конфлікти. Хтось кинув камінь в поліцейського на вулиці Хоронщизни біля редакції "Słowo Polskie", і його наздоганяли піші та навіть кінні поліцейські на вулиці Лінде. По обіді на площі Домбровського, вулиці Хоронщизни і прилеглих вулицях (біля редакції) посилено патрулювали кінні та піші поліціянти. Вони не дозволяли групам стояти в цьому районі та постійно вимагали розійтися. Ще один із кінних поліціянтів гнався за демонстрантом аж до міського ("поєзуїтського") парку, де вже вийняв шаблю для удару, але переслідуваний зміг ухилитися і втекти.
Близько 18:00 увечері демонстранти змогли таки розгромити приміщення ненависної їм газети в пасажі Міколяша, але цього разу уважно стежили, аби ніхто не чіпав книжок чи газет. Ймовірно, щоб не було звинувачень у крадіжці.
Версії
Спочатку в пресі циркулювала версія, що стріляв адміністратор "Słowo Polskie". Згодом почали говорити про звичайного працівника. За версією самої газети, спочатку одного з нападників на кіоск голіруч затримали співробітники, а коли решта спробувала його відбити, тоді аж пролунали постріли.
Урядова "Gazeta Lwowska" лише побіжно згадала про напад 30 студентів на газетний кіоск (а не кільканадцяти, як писали в інших газетах), про стрілянину і про пораненого. Загалом чисельність мітингу біля пам'ятника Міцкевичу оцінювали в 600 осіб, які в переважній більшості спокійно пройшлися від площі Марійської до Міського театру, співаючи "Червоний прапор" ("Czerwony sztandar"), і розійшлися по домівках.
Критика
У "Słowo Polskie" напад на кіоск вважали добре спланованою провокацією. Адже це сталося не просто одночасно із мітингом, який тривав за кілька десятків метрів поруч. Пораненого молодика, мовляв, спеціально везли до маніфестантів з вигуками "Товариші, вже пролита робітнича кров!". На каменях, які нападники кидали у вікна кіоску, нібито були нашкрябані написи "P.P.S." (Polska Partya Socyalistyczna) та "Геть чорну сотню" ("Precz czarną sotnią"). Отже, як і в Королівстві Польському, писала газета, соціалісти шляхом терору змушують брати участь в своїх демонстраціях, страйках, або принаймні мовчати. У Варшаві опонентам соціалістів було, мовляв, ще складніше, адже ідейні переконання не дозволяли жертвам терору просити допомоги в поліції.
Критика українських народовців, як і зазвичай, стосувалася національного питання. Зокрема, у "Ділі" звернули увагу, що українці Вітик і Ганкевич виголошували свої промови, і навіть гасло "Нехай живе вільна і незалежна Русь-Україна" польською мовою.
Наслідки
Наслідком недільної демонстрації стало те, що вже з понеділка страйк будівельних робітників почався з нападів на редакцію і кіоски "Słowo Polskie". Надалі на перший план вийшла інформація про страйкуючих.
А протистояння соціал-демократів із ендеками зі "Słowo Polskie" нікуди не зникло. Прихильники соціалістів тиснули на власників кав'ярень, аби вони скасували передплату цієї газети і не розміщували її в своїх закладах. Деякі газетні кіоски, побоюючись погромів, перестали продавати "Słowo Polskie". Їх власників можна зрозуміти, якщо врахувати, що страйкуючі будівельники під керівництвом соціал-демократів майже щодня проводили марші в центр міста.
Тим часом студенти-націоналісти (прихильники ендеків) вирішили організувати "варту" для фізичної охорони кіосків. Хоча їх і так посилено охороняла поліція. Так молодь активно включилася у вуличне протистояння: студенти-націоналісти продавали "Słowo Polskie" з кіосків із повибиваними вікнами, а студенти-соціалісти кидали в них камінням і сажею.
