Українці та поляки не просто конкурували, вони боролися за право на це місто й край. Перші стверджували, що Львів — це "місто князя Льва, давня столиця Галицької Русі". Другі, що це "столиця найбільш вільної частини розділеної Польщі".
За час автономії в Австро-Угорщині польські еліти навчилися використовувати імперський ритуал для просування свого "національного порядку денного". Діючи як влада (в символічному полі) вони ніби самі ставали владою.
Багато масових заходів, які проводили українці у Львові в часи автономії, мали назву "віче". Це була своєрідна відповідь на численні польські демонстрації та історичні "обходи".
Те, що наприкінці ХІХ століття виглядало як вимоги студентів-русинів Львівського університету навчатися рідною мовою, за декілька років еволюціонувало до загальнонаціональної боротьби за відкриття українського університету.
Події 1869 року асоціюються переважно із початком насипання кургану на Високому Замку. Але крім цього була інша важлива сторона річниці — проведення, чи радше спроба проведення, масового вшанування.
Перше відзначення у такому форматі і в такому трактуванні. Засвідчило зростання популярності націоналістичних ідей і втрату консерватистами ідеологічної монополії в Галичині.
