З позиції імперії Львів був (або лише мав стати під владою Габсбургів) органічною частиною монархії, столицею коронного краю і містом з певною долею самобутності. Для того, щоб донести цю ідею до місцевих еліт та населення, використовувалися, серед іншого, і спеціальні ритуали.
У часи нео-абсолютизму, після придушення Весни народів, імперські та релігійні ритуали фактично були єдиним дозволеним варіантом вуличної маніфестації.
З часом, коли ліберальні реформи та автономія дозволили місцевим політичним активістам відкрито маніфестувати свої погляди, на ці ритуали накладалися все нові і нові сенси. Це дуже добре ілюструють, наприклад, п’ять візитів цісаря Франца Йосифа до Львова.
Місцеві еліти використовували ці нагоди, щоб популяризувати свої ідеї, а точніше "показати себе" і "показати місто" відповідно до своїх поглядів та переконань. Але головне, що ці ритуали стали прикладом і основою для подальшої "вуличної" масової політики.