В період автономії у Львові регулярно проводили різного роду патріотичні заходи на відзначення різних історичних подій. Часто це були загальнопольські річниці чи ювілеї Січневого чи Листопадового повстання, конституції 3 травня тощо. Часом це були руські/українські церковні або соціальні річниці, як-от Берестейської унії, хрещення Русі чи скасування панщини. Однак були і приклади власне локальних дат, присвячені подіям з минулого Львова.
Самі ритуали не відзначалися оригінальністю. Так чи інакше, це було або наслідування того, що вже відбувалося в місті під час цісарських візитів чи релігійних практик. Або запозичення західних прогресивних зразків модерного політичного життя. Тому при аналізі цих подій більше важить трактування, аргументи і пояснення, "для чого це робиться", а точніше — як локальну історію вплітали в національний наратив і використовували в політичній боротьбі.
Логічно, що Рада міста тут відігравала ключову роль, виправдовуючи свій самоприсвоєний титул "найпатріотичнішого і найдемократичнішого осередку польського життя на теренах трьох частин розділеної Польщі". Загалом, у трикутнику Намісництво — Сейм — Рада міста кожна сторона могла вважатися патріотичною. Проте саме Рада міста була в проявах цього патріотизму найактивнішою. Ймовірно через те, що вона могла сконцентруватися виключно на Львові — "столиці найвільнішого краю Польщі" і не розпорошувати зусилля на периферії. А також через меншу увагу з боку Відня, порівняно з увагою до крайової влади.
Для підтвердження статусу "найпатріотичніших" в минулому шукали приклади, які б ілюстрували участь львівських "міщан", чи "цехів", чи "товариств" у загальнонаціональній історії. Така політика дозволяла говорити про одразу два типи "присутності в місті".
Перший — це присутність у минулому, коли використовувалися події часів Речі Посполитої, які обґрунтовували позицію сучасної Ради міста, орієнтованої на "відродження Вітчизни". Зокрема, до цієї категорії можна віднести 550-літній ювілей цеху шевців і 350-літній ювілей Стрілецького товариства — як приклади "відродження і живучості стародавньої польської традиції". Насправді до середньовічного регулювання економічних відносин цехи періоду габсбурзької автономії не мали жодного стосунку. Це були радше професійні клуби чи патріотичні товариства, які продовжували використовувати назву "цех". Наприклад, щороку 8 грудня (на свято Непорочного зачаття Діви Марії за григоріанським календарем) відзначалося "свято польського купецтва/день львівського цеху купців". Товариство під цією назвою виводило свою історію з 70-х років XVII століття, що мало б свідчити про давні традиції польської торгівлі у Львові. А прив'язка до релігійного свята, між іншим, дозволила провести святкування з явно польським патріотичним ухилом навіть під час російської окупації Львова.
-
- Ювілей цеху шевців 1907 року / Anniversary of the Shoemakers’ Guild in 1907
-
- Стрілецьке товариство / Rifle Association (1913)
Другий тип — це коли відзначалися успіхи місцевого самоврядування чи просто самоорганізації протягом уже австрійського періоду. Власне відзначення річниці заснування добровольчого пожежного товариства "Сокіл" є зразком недавньої історії, яка стала аргументом у дискусії про приналежність краю. Це відзначення дуже добре ілюструє поєднання місцевої та національної політики, коли спроможність до самоорганізації передбачає здатність до самоуправління, а отже, в перспективі — до державності. А також ілюструє мілітаризацію національних рухів, їхню готовність до силового вирішення конфліктів.
Тобто використовувалася як "доавстрійська" історія про "старі добрі часи" Речі Посполитої, так і нещодавнє минуле, здатне проілюструвати спроможність поляків до управління і державності тут і тепер. Чи хоча б до національного відродження та "розбудови суспільства" — прикладом може бути столітній ювілей Францішека Смольки у 1910 році.
-
- Ювілей пожежного товариства "Сокіл" / Sokół volunteer fire association anniversary
-
- Ювілей Францішека Смольки / The centenary of Franciszek Smolka
Дискусії про національну приналежність Львова між поляками та українцями, які теж користувалися "минулим" як політичним аргументом, спричинилися до розвитку відповідної інфраструктури. Наприклад, в цей час у Львові, крім організацій типу Польського історичного товариства, завдяки старанням істориків на кшталт Александра Чоловського та сприянню місцевої політичної еліти, почали діяти Історичний музей міста Львова та Національний музей імені короля Яна ІІІ. А річниця облоги Львова військами Богдана Хмельницького та святкування дати заснування Львівського університету — прекрасні ілюстрації того, наскільки конфліктногенною була історична пам'ять в умовах українсько-польського протистояння.
Однак не завжди локальна історія легко узгоджувалася з політикою Відня. Вшанування Яна Собєського — польського короля і "рятівника Відня" були радше винятком в цьому плані. Часом це були досить контраверсійні речі. Тоді вшанування розпочиналися як суто неполітичні — як жалобні богослужіння без жодних промов чи мітингів, чи просто як встановлення пам'ятних знаків доволі нейтрального змісту. Якщо це не виливалось у якісь репресії з боку імперії, якщо було зрозуміло, що Відень не проти і автономія дозволяє, то з часом, через декілька років, вшанування розвивалося до стану національної маніфестації. Так було, наприклад, із мітингами на Горі страт на честь Вішньовського і Капусцінського — повстанців проти імперії, страчених австрійцями у Львові.
-
- Встановлення пам'ятника Яну ІІІ Собєському (1898)
-
- Роковини Вішньовського і Капусцінського
Натомість ідея відзначати річниці бомбардування Львова австрійськими військами 1 листопада 1848 року, під час придушення Весни народів, не прижилася. Можливо через те, що успіху полякам тодішнє повстання не принесло і зрештою в Галичині перемогла ідея "органічної праці". Або не було героя, завдяки якому можна було б персоналізувати цю подію. Або польські політичні активісти не хотіли зайвий раз нагадувати історію, яку українці трактували як своє звільнення "з лядської неволі" — скасування панщини, і як час зародження свого національного руху. А може, причина полягала банально в тиску з боку центральної влади.
