Те, що наприкінці ХІХ століття виглядало як вимоги студентів-русинів Львівського університету навчатися рідною мовою, за декілька років еволюціонувало до загальнонаціональної боротьби за відкриття українського університету. Так само стрімко зріс і асортимент політичних практик: від мітингів і петицій – до організованого бойкоту, захоплення приміщень, вуличних боїв і переговорів з міністрами. Ситуація ускладнювалася тим, що мова йшла про університет саме у Львові – місті, символічно важливому як для українців, так і для поляків.