Друга половина ХІХ століття в Європі — це час націоналізму, масових ритуалів та комеморації, які мали укріпити становище діючих еліт. Офіційний патріотизм, коли відзначалися дні народження імператорів Росії чи Австро-Угорщини, республіканські свята у Франції та річниці перемог Німеччини, доповнювався практикою вшанувань письменників та інших "національних героїв". Через залучення великих мас населення (завдяки залізничному транспорту і пресі) можна було перетворити підданих у націю.
Польське суспільство не стояло осторонь цих процесів. Святкувати річниці минулих перемог виявилося безпечнішим заняттям, аніж готувати нові повстання. І сприймалося більш патріотичним, аніж "органічна праця". Тим більше, що в умовах розділення між Німеччиною, Росією та Австро-Угорщиною польські еліти наголошували на "побудові суспільства", не кидаючи виклик існуючим імперіям.